Напрямки та інструменти сучасного податкового регулювання

Напрямки та інструменти сучасного податкового регулювання Наведене у попередньому підрозділі визначення дозволяє розрізняти економічні та організаційно-управлінські засоби обмеження чи стимулювання розвитку через оподаткування. Виходячи з викладеного, можна запропонувати класифікацію інструментів податкового регулювання економіки (рис.1.3). Вони включатимуть дві групи засобів впливу держави, що розрізняються за методом практичного використання. До економічних інструментів слід відносити податкові ставки, податкові пільги (включаючи амортизацію), механізми податкового кредиту та податкових скидок. До організаційно-управлінських – контролюючі заходи фіскальних служб, механізми застосування фінансових санкцій і штрафів. Перші використовують для впливу на соціально-економічні процеси шляхом коригування фінансово-економічних результатів господарської діяльності організацій та підприємницької і трудової діяльності індивідів. Другі в чистому вигляді являють собою форму примусу щодо виконання державного законодавства, однак їх вибіркове застосування дає побічний ефект у вигляді впливу на економічну активність платників податків [60]. Напрямки застосування податкового регулювання включають виробництво, розвиток конкуренції, споживання, доходи населення, демографічні процеси, охорону навколишнього середовища, міжнародні інтеграційні процеси, тощо. Такий обширний їх перелік пов’язаний з тим, що, представляючи волю держави, податок виявляється присутнім у будь-яких угодах, втілюється у всі сфери життя суспільства. Застосування податкового регулювання на безпосередньо економічних напрямках (виробництво, конкуренція і т.д.) потребує виокремлення двох секторів: зовнішньоекономічного та внутрішньоекономічного. У зовнішньоекономічному секторі головною метою податкового регулювання в більшості країн є захист вітчизняної економіки від негативного впливу закордонних суб’єктів та стимулювання інтеграційних процесів. З цією метою в основному використовуються механізми непрямих податків (мита, універсальних та індивідуальних акцизів), оскільки вони широко застосовуються для оподаткування експортно-імпортних операцій. Найяскравішим прикладом протекції держави щодо національних виробників є звільнення експорту від універсальних акцизів та оподаткування ними імпорту. Також у цьому контексті можна згадати застосування окремих видів мита (зокрема, антидемпінгового). Що ж до стимулювання інтеграційних процесів, то в даному питанні найбільше стають у пригоді компенсаційні та зрівнювальні мита, рішення щодо уніфікації митного оподаткування в рамках митних союзів, тощо. Внутрішнє ж податкове регулювання за згаданими напрямками як правило спрямовується на забезпечення економічного зростання. Тут використовуються механізми всіх податків, однак найефективнішими є засоби стимулювання інвестиційно-інноваційного розвитку через прибуткове оподаткування юридичних осіб та стимулювання попиту через прибуткове оподаткування фізичних осіб. Тобто, в даному випадку на перший план висуваються прямі податки. Що ж до напрямку, пов’язаного з соціальним регулюванням, то необхідно підкреслити однакову важливість як прямих, так і непрямих податків, що у сукупності забезпечують можливості впливу на доходи населення та обсяги споживання ним товарів і послуг, коригуючи рівень життя в країні. Це має особливе значення з огляду на те, що, у кінцевому рахунку, не лише від стану економіки залежать питання соціального розвитку, а й у зворотному напрямку останні суттєво позначаються на розвитку господарства (через формування ринкового попиту). Важливо також розрізняти податкове регулювання на макро- та мікрорівні. У застосуванні до впливу на економіку податкове макрорегулювання має на меті коригування загальноекономічних процесів в країні залежно від конкретного етапу економічного розвитку. Воно використовується для управління попитом та обсягами інвестицій, стабілізації цін та виробництва.