Особливості управління трудовими ресурсами (продуктивністю праці на підприємствах сфери послуг)

Особливості управління трудовими ресурсами (продуктивністю праці на підприємствах сфери послуг) На всіх рівнях розвитку процесу виробництва будь-якого підприємства рушійною силою є людські ресурси. Згідно нових теорій економічного зростання, продуктивність виробництва збільшується не стільки завдяки зовнішнім, скільки завдяки внутрішнім факторам, які пов’язані з людськими ресурсами. В сучасних умовах корінним чином змінилися головні фактори економічного зростання. Якщо раніше підприємства розвивалися за рахунок розширеного залучання у виробництво трудових, матеріальних, енергетичних ресурсів, то зараз вирішення багатьох виробничих завдань можливе тільки за рахунок підвищення ефективності ресурсів, які вже є на підприємстві, але з використанням нових методів та засобів тобто за допомогою всього того, що складає виробничий потенціал підприємства. Особливе місце в структурі виробничого потенціалу займає трудовий потенціал. Від того наскільки результативно використовується трудовий потенціал багато в чому залежить ефективність розвитку національного господарства та економіки в цілому. Таким чином, актуальність вивчення використання трудового потенціалу підприємства, перш за все визначається його роллю в збільшенні обсягів виробництва, підвищенні якості робіт та кінцевої продукції, а також в підвищенні ефективності діяльності підприємства в цілому. Сучасна світова практика показує, що колишні форми трудових відносин не мають достатньої гнучкості та не відповідають новим вимогам сучасної економіки, яка функціонує в умовах посиленої конкуренції на внутрішньому та світовому ринках. Це привело к необхідності перегляду засобів використання трудових ресурсів. Що ж ми відносимо до трудових ресурсів. Трудові ресурси являють собою населення в працездатному віці, зайняте в різних сферах народного господарства і на навчанні з відривом від виробництва. Межі працездатного віку носять умовний характер і можуть змінюватися під впливом багатьох соціально-економічних та інших факторів. Дещо ширшим поняттям є трудовий потенціал, що характеризує можливу кількість і якість праці та містить сукупність якостей, що визначають працездатність людей, у тому числі фізичний, психологічний і моральний потенціал, обсяг загальних і спеціальних знань та навичок. В останні роки спостерігається певна міграція трудових ресурсів, хвилеподібний рух робочої сили в пошуках роботи і засобів існування. Проблема забезпечення підприємств трудовими ресурсами, комплексного їхнього використання повинна вирішуватися за допомогою нормативно-правових, організаційно-технологічних і економічних методів управління, включаючи питання організації й оплати праці, підготовки і перепідготовки кадрів. Особлива увага при цьому повинна бути приділена вимушеній незайнятості населення, безробіттю і розробці пропозицій щодо подолання цих негативних процесів. Суть управління трудовими ресурсами полягає у створенні та забезпеченні дії необхідних соціально-економічних умов для їх ефективного функціонування. Основною задачею управління трудовими ресурсами є впорядкування і удосконалення процесу формування та ефективного використання трудового потенціалу в кожному окремому суб’єкті господарювання. В управлінському процесі трудові ресурси виступають в ролі і об’єкту і суб’єкту управління. Як об’єкт управління трудові ресурси – це сукупність взаємопов’язаних складових, що характеризують населення, яке має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності, вміння та знання для роботи в народному господарстві, його формування, розподіл і використання, які знаходяться у взаємодії з матеріальними і фінансовими ресурсами, та приводяться в рух, функціонують і підлягають впливу та упорядкуванню з боку суб’єктів управління різних рівнів. Специфічні риси, складність та багатогранність об’єкту управління адекватно обумовлюють особливості дієвості суб’єкту управління трудовими ресурсами, пов’язані з міграційними процесами, зміною форм власності, старінням населення. Суб’єктом управління трудовими ресурсами є управлінські структури відповідних рівнів, які виконують різноманітні організаційні та управлінські функції, що визначаються суттю, задачами і об’єктом управління.