Міжнародні та національні підходи до вимірювання бідності

Міжнародні та національні підходи до вимірювання бідності На основі аналізу економічних теорій та концепцій бідності визначено, що не існує єдиного науково обґрунтованого й універсального критерію, який міг би чітко окреслити і оцінити бідність. Бідність, як явище, включає в себе різні поняття, такі як недостатність ресурсів, фізіологічні та соціальні потреби, обмеження, самоповагу, людські цінності тощо. Крім того вона залежить від традицій, норм поведінки, цінностей різних народів і держав. Неоднозначність у трактуваннях бідності та необхідність співставлення результатів у світовому вимірі, що пов’язано з виконанням Цілей розвитку тисячоліття, вимагають перегляду методик оцінки бідності та передбачають введення єдиних методик для проведення порівнянь між країнами. Важливість об’єктивної оцінки бідності визначається необхідністю підвищення ефективності конкретних програм розвитку, економічних трансформацій та соціальної політики. Від того, як визначається бідність, залежать напрями і структура соціально-економічної політики та межі соціальних груп або верств, на які вона поширюється. В цілому, теоретико-методологічні підходи щодо вивчення, виміру бідності й оцінки її масштабів, витікають з трьох основних концепцій: по-перше, концепція абсолютної бідності; по-друге, концепція відносної бідності; по-третє, концепція суб’єктивної бідності. Недосконалість визначених концепцій спричиняє дискусії щодо доцільності користування тією чи іншою моделлю скорочення бідності при формуванні соціальної політики. В межах окремої країни для виміру бідності використовують об’єктивний підхід: бідність визначають за національною методикою, що базується на встановленому прожитковому мінімумі. Ці підходи базуються на доході або споживанні, причому останнє використовується ширше, оскільки тісно пов’язано з наявність ресурсів для забезпечення основних потреб; легше вимірюється у випадку існування неформального сектору економіки; і оцінюють реальні витрати домогосподарств. Існують інші підходи щодо виміру бідності: концепція можливостей, запропонована А. Сеном, за якою реальна бідність визначається на основі можливостей індивідуума; концепція соціальної ексклюзії (виключення), розроблена у розвинутих країнах у 90-х роках ХХ ст. Детально розглянемо кожний з цих підходів. Визначення межі абсолютної бідності, було запропоновано у 1901 р. Б. Роунтрі, як вартості основних потреб, що включала витрати на продукти харчування, одяг, житло, паливо та інші витрати на домогосподарство [49, 55]. Він ввів концепцію кошика базових продуктів і запропонував розрізняти “первинну” та “вторинну” бідність. “Первинна” бідність це нездатність придбати базовий кошик продуктів, внаслідок низького заробітку і неможливості знайти роботу через хворобу, травму чи незадовільну економічну ситуацію. “Вторинна” бідність визначається як витрати домогосподарств, які не є першочерговими, але в них є потреба, оскільки це відповідає прийнятим у суспільстві нормам.