Особливості програм скорочення бідності в розвинутих країнах світу

Особливості програм скорочення бідності в розвинутих країнах світу У розвинутих країнах світу приділяється особлива увага реалізації програм щодо скорочення бідності та забезпечення більшої рівності у суспільстві. Більшість урядів мають національні програми скорочення бідності. Для країн, що розвиваються міжнародними організаціями СБ, МВФ, ООН, МОП розроблені пакети документів щодо скорочення бідності, розвитку громадянського суспільства і соціальної інтеграції. Програми скорочення бідності включають макроекономічну, структурну і соціальну політику та програми стимулювання зайнятості, що залежать від соціально-економічних умов розвитку країни. Головним елементом програми є соціальна політика держави, яка передбачає напрями втручання держави в економіку заходами нормативного та економічного регулювання, розподілу і перерозподілу доходів. У світовій теорії та практиці найбільш поширеними є два напрями соціальної політики: ліберальний і патерналістський. Ліберальний напрям пов'язують з діяльністю держави, що створює необхідні економічні, правові і культурні умови розвитку особистості, забезпечуючи рівні можливості всім громадянам. Патерналістський напрям передбачає державні гарантії щодо визначеного рівня доходів та соціальних послуг залежно не від особистого трудового внеску, а, від потреб населення, що сприяє розвитку людини. Кожна країна обирає власну програму соціальної політики, формуючи суспільні інститути забезпечення загального добробуту залежно від національних особливостей і традицій. Соціальна політика охоплює комплекс організаційно-правових та фінансово-економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту кожного члена суспільства. Ще у останнє десятиріччя ХVІІІ ст. європейськими вченими було запропоновано проведення соціальних програм, з метою зменшення нерівності, скорочення ризиків бідності та покращення національного добробуту [77; 260]. Досвід Європи у другій половині ХІХ ст. свідчить про те, що для скорочення бідності є ефективним добре розроблена соціальна політика з потужним економічним зростанням і перерозподілом доходу. Під моделлю соціальної політики прийнято розуміти установлені принципи організації й функціонування різних програм соціального захисту [233; 276]. На думку Т. Ганслі, нині не існує чіткого академічного визначення соціальної політики, зміст соціальної політики може включати як тактичні заходи, так і програми соціального захисту [55]. Проте соціально політика однозначно пов’язана з заходами уряду, спрямованими на підвищення добробуту населення. У нашому випадку щодо програми добробуту ми будемо практикувати термін соціальна політика.