Теоретичні принципи розвитку міжнародного інвестування

Теоретичні принципи розвитку міжнародного інвестування Дослідження такого явища, як інвестиції, бере початок з ХVII-ХVIIІ ст., коли було введено поняття «капітал». Класична школа ототожнювала капітал із засобами виробництва. А. Сміт розглядав його як частину майна людини, з якої він розраховує витягти прибуток. Д. Рікардо називав капіталом знаряддя праці. Неокласики успадкували такий підхід, та найвидатніший з них – А. Маршалл – головною рисою капіталу вважав його здатність створювати дохід. Ця риса зумовлена продуктивністю капіталу як чинника виробництва. Сучасні економісти також висловлюють близькі до традиційної точки зору погляди. Р. Барр визначає капітал як сукупність різнорідних і відтворених економічних ресурсів, що шляхом непрямого використання створює можливість періодично одержувати прибуток. К. Макконелл та С. Брю поняття капіталу ототожнюють з інвестиційними ресурсами, що представлені виробленими засобами виробництва – усіма видами інструментів, машин, устаткування. Можна зазначити, що матеріально-речовинний зміст капіталу подає його як чинник виробництва. Суспільна форма капіталу – це його здатність створювати прибуток [151]. Численні трактування капіталу свідчать про багатогранність, складність і суперечливість цієї категорії. Її економічний зміст, конкретні форми змінюються разом з якісними перетвореннями, що відбуваються у продуктивних силах і виробничих відносинах. Сучасне суспільство, що у розвинених країнах кваліфікується як постіндустріальне, висуває нові теорії вартості і капіталу. Інформаційна ера, на думку економістів, народжує інформаційну теорію вартості. Знання і накопичена інформація, а не праця виступають джерелом вартості. Капітал є одним з факторів виробництва – ресурсом, який необхідно витратити для того, щоб створити товар, і являє собою весь накопичений запас коштів у виробничій, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Міжнародний рух капіталу заснований на його міжнародному розподілі як одного з факторів виробництва – історично складеного або нажитого через зосередження у різних країнах, що є передумовою виробництва ними певних товарів, економічно більш ефективних, ніж в інших країнах. Міжнародний розподіл капіталу відтворюється не тільки в різній забезпеченості країн накопиченими запасами матеріальних коштів, необхідних для виробництва товарів, але й у розбіжностях історичних традицій і досвіді виробництва, рівнем розвитку товарного виробництва і ринкових механізмів, а також просто грошових та інших фінансових ресурсів. Наявність достатніх збережень (капітал у грошовій формі) є важливішою передумовою для інвестицій і розширення виробництва. Зокрема, джерелом фінансування експорту є приплив капіталу з-за кордону. Країна може отримувати та видавати міжнародні займи, приймати і інвестувати за кордон підприємницький капітал. Шведський вчений Л. Вальрас сформулював правило, яке стало основою аналізу міжнародної платіжної позиції будь-якої держави [88].