Загальні та специфічні принципи управління акціонерними товариствами

Загальні та специфічні принципи управління акціонерними товариствами Управління є складною, багатоелементною категорією, необхідною складовою організації сумісної, колективної діяльності людей. Воно має місце скрізь, де потрібен вплив на об’єкт (групу об’єктів) з метою його удосконалення, переходу від одного стану в інший, надання потрібних властивостей. Процес управління є різноманітним в системі суспільного виробництва. Це може бути і державне управління соціально-економічними процесами в суспільстві, і управління економічною діяльністю підприємств та організацій, управління технологічними процесами, управління персоналом підприємства тощо. Спираючись на дослідження науковців та спеціалістів в області менеджменту: П. Вейла [23], Д. Бодді та Р. Пейтона [18], Р. Дафта [34], П. Дойла [41], М. Мескона та М. Альберта [100, с. 82], С. Робінса [156], М. Афанас’єва [5], А. Іванова [52], Т. Іванової [53, с. 42], А. Кібанова [175], О. Крушельницької [72], М. Максимцова та М. Комарова [99, с. 42], С. Пилипенко [131, с. 21], О. Рудінської та С. Яромира [158, с. 9], З. Румянцевої [159]А. Шегди [188, с. 13-21], визначень економічних словників [44, с. 731; 51, с. 584; 60, с. 337; 155, 166, с. 246], управління може бути представлено як систематичний цілеспрямований вплив, дія на організовану систему з метою забезпечення її ефективної діяльності для досягнення кінцевого результату. Елементи, на які спрямоване управління, створюють об’єкт управління. Суб’єктом управління виступає здійснювач (персоніфікатор) управлінської діяльності. Засобом реалізації управління є управлінські рішення, які представляють собою форму вираження цілеспрямованості, способи реалізації потреб, інтересів та інших спонукальних мотивів суб’єктів, зайнятих у сфері управлінських відносин. З цього боку управління постає як процес розробки та реалізації суб’єктом управління управлінських рішень з метою цілеспрямованого впливу на об’єкт управління для організації та координації його діяльності при функціонуванні системи. Процес управління будь-яким підприємством спирається на положення, норми поведінки, якими керуються органи управління, враховуючи соціально-економічні умові, що склалися в суспільстві. Ці вихідні теоретичні положення, правила реалізації закономірностей, відповідно до яких будується управління називаються принципами управління. В цих принципах знаходять своє відображення базові вимоги до будови органів управління та методів здійснення функцій управління. Серед зарубіжних вчених, які одні з перших присвятили свої дослідження принципам управління є Ф. Тейлор, Г. Емерсон, А. Файоль. Ф. Тейлор у своїй роботі «Принципи та методи наукового менеджменту» (1911р.) сформулював наступні принципи: - принцип наукової обґрунтованості; - керівництво має проводити науково обґрунтований відбір персоналу, його навчання та розвиток; - керівництво має здійснювати взаємодію з працівниками у напрямку досягнення відповідності усіх окремих сфер виробництва науковим принципам, які були визначені ним раніше; - має встановлюватися рівномірний розподіл праці та відповідальності між керівництвом і працівниками підприємства. Г. Емерсон в книзі «Дванадцять принципів продуктивності» (1912 р.) зазначив, що в основі системи управління персоналом, що формує ефективну організацію праці, знаходяться наступні 12 принципів: - принципи, які стосуються вибору стратегії: чітко сформульовані ідеалі та цілі; «здоровий глузд»; - принципи, які забезпечують реалізацію стратегічних установок в процесі оперативного управління: компетентна консультація, дисципліна, справедливе відношення до персоналу; - принципи обліку, контролю та координації дій: швидкий, надійний, чіткий та постійний облік; моніторинг; - принципи корекції організаційних установок на базі нормування та поліпшення умов праці: норми й розклад; нормалізація умов; нормування операцій; - принцип стимулювання [52].