Метод визначення винагороди членів наглядової ради

Метод визначення винагороди членів наглядової ради Як показує досвід країн з розвинутою ринковою економікою, одним з найбільш вагомих та дієвих засобів стимулювання праці виступає заробітна плата й інші форми оплати праці. І дійсно, проведене опитування членів наглядової ради та правління промислових акціонерних товариств Харківського регіону (Додаток Б) показало, що для робітників системи управління одним з факторів, який найбільш впливає на їхню діяльність, є матеріальна винагорода. Така ситуація пояснюється тим, що рівень, динаміка, механізм формування оплати праці безпосередньо дає змогу підтримувати необхідний рівень життя, досягнуте соціальне становище і відчуття самозадоволення та самовпевненості, формується мотиваційний механізм трудової активності. Саме за допомогою заробітної плати оцінюється кваліфікація працівника, якість, складність і продуктивність виконуваних ним робіт і завдань. Оплата праці є найбільш мобільною та гнучкою формою в загальній системі мотивації, виконуючи ряд функцій, серед яких можна відмітити: - стимулюючу – заробітна плата стимулює активність працівників, спонукаючи їх до ефективної діяльності та виконання своїх обов’язків, кількість, якість і результати праці. Також стимулююча функція розуміє під собою диференціацію рівня оплати праці, оптимізацію співвідношення між зростанням продуктивності й оплатою праці. Тим самим вона стимулює виробництво та розвиток підприємства взагалі. - відтворювальну – вона включає в себе такі поняття, як розширене відтворення робочої сили, забезпечення нормальних умов діяльності, оцінка вартості робочої сили, фізіологічні та соціальні критерії забезпечення простого й розширеного відтворення. Таким чином, заробітна плата повинна бути джерелом засобів, які забезпечують рішення задач повноцінного відтворення робочої сили, реалізації фізіологічних потреб людини. - соціальну – зарплата, як вже зазначалося раніше, є основним джерелом підвищення добробуту, базисом соціальної захищеності тощо. Тобто дана функція обумовлює необхідність забезпечення соціальної справедливості й диференціації заробітної плати за критерієм справедливості; однакової винагороди за однакову працю, наданням усім рівного права отримувати доход за працю, незалежно від соціального статусу, віку, статі або національності чи раси тощо. - регулюючу – зарплата визначає основний попит на товари та послуги кінцевого споживача й приймає участь у перерозподілі трудових ресурсів за галузями і областями країни [175, с.494], тобто регулює ринок праці. Також дана функція реалізується через градацію рівня оплати праці в залежності від професійно-кваліфікаційного рівня робітників за сегментами ринку; ціноутворення на ринку праці попиту й пропозиції; формування ринкової вартості робочої сили. Основною метою регулюючої функції є збалансованість інтересів роботодавця та найманих робітників ефективним шляхом. - статусну – адже повинен встановлюватися взаємозв’язок між розміром оплати праці з його людським капіталом і положенням працівника в системі соціальних взаємовідносин [123, с.966]. Зазначені функції можна представити у вигляді схеми, яка відображає сутність цих функцій через такі критерії, як цільова спрямованість, принципи, напрямки та критерії реалізації (рис. 2.10) [123, с. 969]. Спираючись на названі функції та враховуючи особливості корпоративних відносин, які складуються в Україні в процесі розвитку корпоративного сектору економіки заробітну плату слід розглядати як багатобічний складний інструмент: - по-перше, як економічну категорію, яка відображає відносини між акціонерним товариством (його представником) і людиною, що наймається, з приводу розподілу знову створеної вартості (доходу); - по-друге, як винагороду, яку згідно з трудовим договором отримує працівник за виконану роботу від власника або уповноваженого ним органу; - по-третє, як елемент ринку праці, що виступає ціною, за якою найманець продає свої знання, вміння, трудовий потенціал тощо; - в-четвертих, як трудовий дохід найманця, який він отримує в результаті реалізації власних здатностей до праці, та який повинен забезпечити об’єктивно необхідне відтворення робочої сили; - по-п’яте, для підприємства як елемент витрат, що включається до собівартості продукції, робіт, послуг. Однак у той же час, як фактор забезпечення максимальної зацікавленості працівника у результатах