Місто і приміська зона як економічні категорії у структурі економічних відносин

Місто і приміська зона як економічні категорії у структурі економічних відносин Проблема відносин «місто – приміська зона» не нова. Вона виникла разом із першими міськими поселеннями. Розвиток міст завжди відбувається у взаємодії з прилеглими територіями. Французький історик Фернан Бродель слушно зазначав, що місто як таке існує лише коштом нижчого способу життєдіяльності ніж його: “Місто - завжди місто, де б воно не розташувалося як у просторі, так і в часі. Це не означає, що всі міста подібні одне на одне. Проте, якщо абстрагуватися від інших ознак, усі вони обов’язково у своїй суті розмовляли однією мовою: це був неперервний діалог із селом - перша потреба повсякденного життя; поповнення людьми для міста було так само необхідним, як і вода для млинового колеса; однаковими були незмінна надмірність міст, їхнє намагання відрізнятися від інших, їхнє обов’язкове розташування в центрі більш або менш далеких зв’язків, їхнє поєднання зі своїми передмістями та з іншими містами. Жодне місто ніколи не постане перед нами без “супроводу” інших” [21]. У різні періоди розвитку людства коло завдань, які формують згадану проблему, змінювалося під впливом домінуючих у певний час суспільних цінностей та орієнтирів. Це стосується й України. Зрозуміло, що на сучасному етапі розвитку України як нової держави у світовому державному співтоваристві, яка прагне до розбудови економіки, державного устрою, суспільних зв’язків на нових засадах, проблема відносин „місто-приміська зона” наповнилася новими складними суперечливими завданнями соціально-економічного, політичного, правового характеру. Із широкого спектру цих завдань найбільш актуальною і мало вивченою залишається проблема розроблення нових підходів до вдосконалення відносин «місто-приміська зона». Реформування усіх сфер суспільного життя в країні, які супроводжувалися виникненням нових форм власності на нерухомість, диверсифікацією джерел фінансування, посиленням ролі місцевого самоврядування зумовили потребу обґрунтування нових концепцій територіального розвитку міст, переосмислення суті економічних відносин між містом і приміськими територіями. Разом з тим на територіях, що оточують великі міста, відбуваються найбільші соціально-економічні й екологічні перетворення, що супроводжуються нераціональним використанням приміських земель, погіршенням забезпечення потреб населення, що тут проживає. Важливим чинником для розкриття суті та особливостей економічних відносин міста і приміської зони є уточнення самих понять «місто» і «приміська зона», з’ясування суті їх економічних відносин. У науковій літературі існує низка визначень дефініції «місто» з огляду на багатозначність рис, які характеризують це поняття. Елементом, що відрізняє погляди різних авторів на поняття «місто», є вибір принаймні одного основного критерію (функціонального, демографічного, соціологічного, економічного). Архітектори бачать місто як середовище проживання людини з певним розташуванням архітектурних форм у просторі, які створюють індивідуальний образ [79]; у містобудуванні місто – це матеріально-просторова форма і середовище організації життєдіяльності населення [150]; соціологи бачать місто як історичну соціально-просторову форму існування суспільства, яка виникла внаслідок відокремлення ремесла від сільського господарства і є специфічною поселенською структурою [62]; географи концентрують увагу на параметрах міста як географічного об’єкта (на його величині, межах, розташування в просторі [75,76]. Учені Л.Шевчук і С.Шульц ввели поняття «українське місто», розкрили особливості розвитку великого міста як регіонального та міжрегіонального центру. «Українському місту» притаманні специфічні ознаки, які відрізняють його від міст, розташованих в інших державах і регіонах світу. Сучасне українське місто з притаманним йому розмаїттям рис та характеристик є передусім відображенням історичних подій, які ставалися в процесі його розвитку. Наприклад, образ міста Львова, яке перебувало тривалий час під пануванням Польщі, Автсро-Угорщини набув ознак, які характерні для європейського міста (планувальна структура вулиць, історико-архітектурні ансамблі, розташування окремих функцій у просторі). Українські міста внаслідок тривалої державної політики, коли акцент робили на розвитку промисловості, мають деформовану компонентно-функціональну структуру, що виявляється у недорозвиненості сфери обслуговування. Українське місто є вузлом унікальних соціокультурних процесів: воно має неповторний дух українського народу, певний рівень розвитку суспільного розуму та суспільного інтелекту [119, c. 571].