Методологічні основи інституціональних форм обігу земельних ресурсів в Україні

Методологічні основи інституціональних форм обігу земельних ресурсів в Україні Включення землі, як одного із найважливіших економічних ресурсів (разом із працею, капіталом, інформаційними ресурсами) у ринковий обіг є невід’ємним елементом ринкової економіки. Цивілізаційний розвиток суспільства свідчить про те, що цей економічний ресурс, маючи велику цінність, значимість і корисність у всіх своїх проявах – економічному, соціокультурному, політичному, військово-стратегічному, виступаючи водночас як середовище існування народів та територіальна база розвитку різних цивілізацій, – був об’єктом ринкових відносин у тих чи інших формах. Розгляд проблеми обігу земельних ресурсів в ринковому аспекті передбачає що обіг земель як форма переходу функцій розпорядження, володіння, користування нею та результатами продуктивної діяльності на ній (а також природними результатами, який дає світ фауни та флори) не завжди мав ринково-товарні форми. На різних етапах розвитку людства, за різних цивілізацій земля була об’єктом первинних освоєнь, подальших колонізацій, насильницького захоплення, силових і мирно-договірних перерозподілів, об’єктом наділення чи надання у нагороду, відчуження від одних на користь інших тощо. Історичний процес розвитку й удосконалення товарних форм суспільного виробництва закономірно перетворює у товарну форму всі види економічних ресурсів, визначає необхідність їх використання як цілісної системи, у взаємозв’язку та взаємообумовленості ефективної експлуатації в економічній діяльності суспільства. Товаром стає робоча сила, формуються система грошових ринків, ринки фінансових активів – заставних, вексельних, облігаційних інструментів, а з процесами корпоратизації бізнесово-підприємницької діяльності постає такий інструмент як акції. Товаром стає важливий і водночас специфічний ресурс – земля. Специфіка цього ресурсу як товару полягає в його обмеженості (у високому ступені) порівняно з іншими видами ресурсів (адже всі види економічних ресурсів на конкретний момент часу є обмеженими), у функціонуванні його як нерухомості у просторі, в поступовому зниженні його корисності (природної родючості) та неможливості відновлення й підвищення такої корисності без додаткового вкладення капіталу, у нерівномірностях співвідношення землі як економічного ресурсу та наявного економічно активного населення як базового середовища формування робочої сили тощо. Незважаючи на ціну, яку готові заплатити за землю покупці, запропонувати землі більше, ніж її має країна неможливо [55, с. 259]. Взаємозв’язок між різними видами ринків економічних ресурсів, зокрема ринку робочої сили та ринку землі (або вільними земельними територіями) переконливо ілюструють процеси колоніального освоєння європейцями земель північноамериканського континенту, зокрема США. В цій країні у травні 1862 р. (у період громадянської війни) було прийнято Гомстедакт, за яким уряд впровадив інститут безоплатної роздачі землі колоніям, особливо широко практикованої у східних районах країни розміром до 160 акрів (близько 65 га) за умови сплати 10 дол. реєстраційного збору та зобов’язання почати її обробіток протягом 5 років. У цей період земля мала статус орендованої, а після закінчення п’ятирічного терміну за умови обробітку землі ставала приватною власністю орендаря. Водночас, заплативши за землю 1,25 дол. за 1 акр, можливо було стати достроково власником і продавати ділянку на ринку землі, що поступово формувався [117, с. 223]. Ці процеси сприяли розвитку фермерських господарств, інвестиціям у становлення й розвиток ринку інвестиційних товарів для аграрного виробництва, сектора переробних галузей економіки з метою розвитку харчової промисловості. Формування ринку землі у США зумовило суттєві мультиплікаційні впливи на розвиток ринку праці та ринку капіталів, появи нових галузей економіки, урізноманітнення її структури.