Становлення і сучасний розвиток ринкових перетворень у цукробуряковій галузі

Становлення і сучасний розвиток ринкових перетворень у цукробуряковій галузі Цукробурякова галузь України протягом багатьох десятиліть мала стратегічне значення для економіки колишнього Радянського Союзу, а після його розпаду, як самостійної держави. До проголошення незалежності наша країна посідала п’яте місце у світі за обсягами виробництва цукру і належала до основних його експортерів. Об’єктивними передумовами високого рівня розвитку вітчизняної цукрової галузі були: сприятливі природно-кліматичні чинники (родючі чорноземи, помірний клімат), висококваліфіковані кадри з належним досвідом роботи, розгалужена виробнича й інфраструктурна база цукробурякового виробництва. З переходом української економіки до ринкових умов господарювання в аграрній сфері виробництва, в тому числі цукробуряковому підкомплексі, почалися деструктивні процеси, що призвело до занепаду значної частини виробничих потужностей цукрових заводів і бурякосійних господарств, втрати традиційних ринків збуту цукру [13, 67, 68, 69, 70]. Через відсутність в Україні регульованого ринку цукру, тобто економічного механізму, який має регулювати і стимулювати ефективне виробництво, розподіл та реалізацію продукції цукровиробництва, а також через низьку її конкурентоспроможність зменшились обсяги експортних поставок цукру до регіонів – основних імпортерів українського товару: Росії, Закавказзя, Середньої Азії [71]. Протягом першого десятиліття ринкових перетворень вітчизняна цукробурякова галузь перебувала у стані системної кризи, основними ознаками якої стали: зниження вирощування цукрових буряків і відповідно виробництва цукру; зменшення рівня споживання цукру населенням; відсутність врегульованої ринкової інфраструктури, особливо комерційної; спад обсягів експорту; неефективна система кредитування підприємств; розрив господарських зв’язків між сільськогосподарськими виробниками, постачальниками сировини і цукровими заводами; бартерний спосіб здійснення розрахунків, комерціалізація збутової ланки тощо [67, 72, 73, 75]. Більшість науковців головною причиною кризового стану цукробурякової галузі вважають відсутність ефективного державного регулювання ринку цукру та цукробурякового виробництва [72, 78, 79, 80, 81]. У перші роки незалежності держави влада опинилася у ролі спостерігача, сприяючи таким чином створенню стихійного ринку цукру. Починаючи з 1999 року державні органи виявили стурбованість негативною ситуацією, що склалася на той момент у цукробуряковому підкомплексі і, зрештою, реалізувала законотворчу функцію, прийнявши базовий для всіх подальших заходів у галузі Закон «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру». Закон визначив правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром.