Сутність та місце стратегічного планування у функціональному механізмі управління національним господарством

Сутність та місце стратегічного планування у функціональному механізмі управління національним господарством Наукове дослідження будь-якого об’єкта чи явища, в тому числі стратегічного планування, передбачає необхідність встановлення закономірностей його виникнення, перетворення та розвитку з метою раціонального використання отриманих результатів у практичній діяльності. Термін «стратегічний», згідно етимологічної довідки, означає «той, що стосується стратегії [137, с. 639]». Відповідно «стратегічний план», «стратегічне планування» по-ходять від поняття «стратегія» (з грецької – вести військо), яке тривалий час визначало-ся як «найважливіша частина воєнного мистецтва, що включає теорію і практику ведення війни, воєнних кампаній і великих бойових операцій 137, с. 639». Тісний взаємозв’язок поняття стратегії із політикою держави обумовив його запозичення економічною наукою та подальше застосування як мистецтва керування суспільною, політичною боротьбою, а також як загального плану ведення цієї боротьби. У 50-60-х роках ХХ ст. проблема своєчасної реакції на неочікувані зміни у зовнішньому середо-вищі актуалізувала необхідність використання стратегій також в економічному та управлінському контексті. Так у 60-х роках ХХ ст. з’явились перші найбільш ґрунтовні теоретичні дослідження з питань стратегічного планування, а його технології, з допо-могою яких фірми могли оцінити свої сильні та слабкі сторони, виявити майбутні можливості, попередити загрози та досягнути успіху на конкурентних ринках, набули розвитку у сфері бізнесу. Згодом стратегічне планування почало застосовуватись у практиці управління економікою з метою досягнення високих результативних показни-ків. Однак адаптація принципів класичного виробничого планування до вимог управ-ління економікою є нелегким процесом, і модифікація основ стратегічного мікро-планування до систем управління макро- та мезорівнів є досить тривалою процедурою. У вітчизняній теорії, незважаючи на велику кількість досліджень з проблем стратегічного планування, нерозв’язаними залишаються суперечності щодо трактуван-ня його основних категорій, має місце невирішеність проблеми офіційного тлумачення визначальних термінів, що, в свою чергу, негативно позначається на практичній реалі-зації технологій планування у системі управління національним господарством, оскіль-ки виникають неузгодженості щодо застосування тих чи інших понять у методиці та практичній розробці стратегічних планів. Усе це зумовлює об’єктивну необхідність систематизації категоріального апарату стратегічного планування