Методичні підходи до планування й удосконалення структури персоналу підприємств

Методичні підходи до планування й удосконалення структури персоналу підприємств Структура персоналу будь-якого підприємства складається в результаті компромісу [76, с. 124-128] між виробничою необхідністю (як її розуміли протягом розвитку підприємства його керівники, які приймали рішення щодо персоналу), ситуацією на ринку праці, можливостями підприємства щодо витрат на персонал, суб’єктивними факторами (небажанням звільнити непотрібного працівника через хороше ставлення до нього або навпаки та інше). Тому наявна структура персоналу більшості підприємств далека від досконалості. Структура персоналу підприємства є результатом історії розвитку цього підприємства на всьому періоді існування. Найбільший вплив на структуру персоналу має період, тривалість якого відповідає середньому стажу роботи працівника на підприємстві. Можна виділити декілька моделей зв’язку структури персоналу з історією підприємства, які пов’язані з типами ринку праці на мікрорівні (бюрократичним та патерналістським) [76, с. 41]: - східна (японська) модель; - західна (американська) модель; - общинна (слов’янська) модель; - кланова (азіатська) модель; - китайська (соціалістична) модель. Східна модель найближча до патерналістського типу. Вона ґрунтується на принципі постійного закріплення основного персоналу за підприємством (фірмою) і на їх особистій відданості інтересам фірми. Відповідно і керівництво підприємства зобов’язане враховувати при змінах структури персоналу інтереси постійних працівників. Отже, структура персоналу несе відбиток досить застарілих умов менеджменту. Перевагою такої системи є винятково сильна моральна мотивація постійних працівників. Недоліками є певна інертність структури персоналу, низька мотивація працівників, які не мають постійного статусу і не мають перспектив його отримання. Західна модель найближча до бюрократичного типу. Вона характеризується домінуванням економічної доцільності над усіма іншими факторами. Отже, структура персоналу при такій моделі є найбільш гнучкою і історичні фактори впливають на неї найменше. Постійне вдосконалення персоналу стимулюється також фіскальною системою, оскільки витрати на це не оподатковуються.