Генезис поглядів на економічну суть фінансових ресурсів

Генезис поглядів на економічну суть фінансових ресурсів Кожне сільськогосподарське підприємство являє собою економічну систему, елементи якої знаходяться у взаємозалежності та взаємодії, утворюючи певну єдність, цілісність. У даному контексті елементами виступають економічні ресурси, об’єднання яких створює нову якість і синергічний ефект, що дозволяє реалізувати статутні та інші завдання підприємства і чого неспроможний забезпечити жоден елемент поодинці. Підприємство функціонує в рамках інших економічних систем (галузі, регіону, національної економіки) і має їх у своєму складі (структурні підрозділи, цехи, виробництва тощо). Відкритість як іманентна характеристика економічних систем означає, що між ними та навколишнім середовищем відбувається постійний обмін ресурсами. Значення того чи іншого виду ресурсів у різних системах змінюється, однак незаперечною ознакою розвитку останніх як в ієрархічному, так і в часовому площинах, є зумовлене ним зростання значимості фінансових ресурсів. Саме ця обставина, на думку окремих вчених, забезпечила домінування починаючи з другої половини ХХ століття нового напряму в неокласичній фінансовій теорії, основним предметом вивчення якого виступають проблемами функціонування ринку капіталів та руху фінансових ресурсів як ключових факторів економічного розвитку [ 126, с.6 ]. Однією з найбільш важливих вимог методології наукового дослідження є чітке визначення понятійного апарату. Без вирішення цього питання неможлива правильна ідентифікація предмета досліджень, яка суттєво впливає на кількісні значення показників, що його характеризують. Без точного визначення категорії „фінансові ресурси” неможливо „погодити матеріально-речові та фінансово-вартісні процеси відтворення й забезпечити його пропорційність” [ 346, с. 4]. Як справедливо стверджує професор Б. Коласс, термінологічний словник управління фінансами підприємств знаходиться в постійному розвитку та зміні, що часто стає джерелом багатьох невизначеностей та двозначностей. В цій сфері знань ситуація далека від того, коли слова та поняття, які їх означають, уже устоялися. Поняття та теорії не мають і, може бути, ніколи не матимуть „наукової” солідності більш старих дисциплін. Разом із тим, підкреслює він, коливання нашого словника маскують численні практичні, теоретичні та доктринерські конфлікти [130 , с. 9]. Результати проведеного аналізу та систематизації літературних джерел показують, що фінансові ресурси – одна з найбільш уживаних економічних категорій. Незважаючи на це, єдиної точки зору щодо змісту та її економічної інтерпретації не існує. Розбіжності варіюють від спроб дати чітко наукове тлумачення до використання прийомів так званого здорового глузду. Відбувається те, що у свій час Дж. М. Кейнс назвав „термінологічним стовпотворінням” [121, с. 63], а наш сучасник – лауреат Нобелівської премії з економіки П. Самуельсон – „тиранією слів у соціальних науках” [ 239, с. 11]. Неоднозначність трактування категорії „фінансові ресурси” зумовлена двома причинами. Перша – це те, що як і будь-яке економічне явище, ця категорія має різні форми прояву. Друга – кожний дослідник адаптує зміст використовуваних термінів під вирішення завдань власного дослідження з тим, щоб найповніше розкрити досліджувану проблему. З цієї точки зору слушна думка Л. Крушвіца про те, що „...немає правильного чи неправильного визначення. Терміни можна створювати, лише враховуючи наші цілі” [ 144,с. 2]. Категорія „фінансові ресурси” має давню історію застосування в понятійному апараті практичного менеджменту та економічної науки. У радянській економіці її поява в широкому вжитку пов’язана з першим п’ятирічним планом, де поряд з іншими плановими балансами – матеріально-технічних та трудових ресурсів – був розрахований і баланс фінансових ресурсів держави.