Сучасна парадигма управління фінансовими ресурсами підприємств

Сучасна парадигма управління фінансовими ресурсами підприємств Ринкова трансформація економіки істотно впливає на всі сторони діяльності суб’єктів господарювання. Найбільш суттєвих змін у цих умовах зазнала фінансова сфера. Перехід на нові методи господарювання зумовив необхідність перегляду парадигми управління фінансовими ресурсами підприємств як системи пануючих поглядів (теорій, методів, прийомів), на основі якої здійснюється дослідження та вирішення проблемних питань у цій складовій фінансової теорії. В руслі мети нашого дисертаційного дослідження узагальнення та систематизація сучасних теорій і гіпотез управління фінансами є дороговказом та науковою основою розв’язання основних його завдань. Управління формуванням та використанням фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств є складовою фінансового менеджменту підприємства, а через нього – пов’язане із загальним управлінням. Це означає, що воно підпорядковане загальній економічній стратегії підприємства і спрямоване на фінансове забезпечення досягнення її цільових параметрів. З цього погляду воно є частиною та природним елементом цілісної системи. Побудова системи ефективного управління формуванням та використання фінансових ресурсів вимагає розгляду існуючого теоретичного базису, на якому ґрунтується її здійснення. В цьому контексті важливе значення має аналіз проблемних питань, які розкривають його логіку. Фінансові ресурси виступають об’єктом дослідження багатьох наукових дисциплін. Однак найбільшу увагу питанням управління їх формуванням і використанням приділяє фінансовий менеджмент. Тому загальноприйнятою є думка, що теоретичні, методологічні та методичні засади прийняття і реалізації управлінських фінансових рішень являють собою предмет сучасного фінансового менеджменту. Нині дискусійним залишається питання щодо типів управлінських рішень, які входять до його компетенції. З цього приводу існують різні думки. У аналізі, плануванні та звітності виділяють три функціональні сфери підприємства – операційну (основну або поточну), інвестиційну та фінансову діяльність. Для фінансового менеджменту у кожній з цих сфер найбільший інтерес представляють питання формування та використання фінансових ресурсів, а також руху грошових коштів. З цього приводу Е. Хелферт висловився так: „незалежно від своїх розмірів будь-який бізнес може бути описаний як система фінансових відносин та руху грошових коштів, що приводиться в дію управлінськими рішеннями” [335, с. 18]. Типологія управлінських фінансових рішень має певну варіацію. При цьому використовується емпіричний підхід без відповідної аргументації вибору. Так, Р. Брейлі та С. Майерс вважають, що фінансовий менеджер підприємства вирішує дві основні проблеми. „Перша – скільки повинна інвестувати компанія і в які види активів? Друга – як отримати необхідні для інвестування грошові кошти? Відповіддю на перше питання виступають інвестиційні рішення фірми, або рішення про планування довгострокових вкладень. Відповідь на друге питання являють собою рішення про вибір джерела фінансування” [41, с. 3]. Таку ж позицію займають і багато європейських спеціалістів з управління фінансами підприємств. Зокрема, відомий німецький професор Л. Крушвіц свою книгу, присвячену неокласичним основам сучасної фінансової теорії, назвав „Фінансування та інвестиції” [145]. Необхідно підкреслити, що не тільки за назвою цієї праці, а й за змістом помітна відмінність у пріоритетності окремих типів фінансових рішень, яка існує між англо-американською та європейською школами неокласичних фінансів . Думку зарубіжних колег поділяє і значна частина вітчизняних дослідників [313, с. 22]. А окремі автори взагалі розглядають всі фінансові рішення (вибір) як процес, що складається з двох етапів: а) визначення потреби у фінансових ресурсах (залучення капіталу) та б) вибір інструментів для їх залучення [160, с. 100]. Із можливістю такого поділу фінансових рішень погоджується Т. Теплова, однак вважає, що подібний підхід „істотно огрублює розуміння закономірностей руху грошових коштів” [299, с. 9]. Окремі автори, зокрема Ф. Лі Ченг, Дж. І. Фіннерті [339, с. 5], Дж. Синки [241, с. 67–68], до складу управлінських фінансових рішень окрім інвестування та фінансування включають ще й дивідендну політику підприємства. В той же час Дж. К. Ван Хорн та Д. М. Вахович дивідендну політику відносять до складу рішень по фінансуванню підприємства, натомість окремо виділяють питання управління активами [48, с. 20–21]. Остання пропозиція виглядає дещо спірною з огляду на те, що інвестиційні рішення, як правило, стосуються всіх етапів життєвого циклу вкладень фінансових ресурсів в необоротні активи, включаючи фазу їх експлуатації. Тому цілком обґрунтованим є зауваження з цього приводу М. Сорокіна про те, що рішення з управління активами та інвестиційні рішення практично складно розділити між собою [252].