Теоретичні основи управління собівартістю продукції на підприємствах хлібопекарської промисловості

Теоретичні основи управління собівартістю продукції на підприємствах хлібопекарської промисловості Собівартість продукції є одним з найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, в якому знаходять відображення зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес. Питання про необхідність системного дослідження собівартості продукції через призму потреб управління було поставлено академіком М.Г. Чумаченком понад 30 років тому. Він довів, що повинна сформуватися нова наукова дисципліна – управління собівартістю продукції [132, с. 271]. Це твердження має пояснення: собівартість використовується як основний інструмент управління виробництвом та забезпечення діяльності підприємства на принципах комерційного розрахунку, що передбачає співставлення витрат підприємства з його доходами, собівартості продукції з прибутком, отриманого від її реалізації [79, с. 110]. В умовах економічної зацікавленості в кінцевих результатах діяльності підприємствам потрібна така система управління собівартістю, головна функція якої була б зумовлена ефективністю використання ресурсів. Сьогодні ж досвід підприємств і організацій у здійсненні управління собівартістю зводиться переважно до перевірки показників, фінансових результатів, стану майна [186, с. 29]. Питанням управління собівартістю продукції приділяли увагу українські та зарубіжні вчені-економісти. Бутинець Ф.Ф. визначає, що управління собівартістю продукції представляє собою рутинний повторюваний процес, в ході якого постійно намагаються знайти можливість обґрунтованого зменшення витрат [44, c. 169]. Лень В.С. звертає увагу на те, що управління собівартістю переслідує мету знизити витрати та підвищити прибуток, для цього розробляють ряд заходів: з управління запасами, з укладання довгострокових контрактів, зі зниження витрат на вхідний і вихідний контроль, зі зниження витрат матеріальних і трудових ресурсів [105, с. 215].