Побудова бізнес-моделі управління інтелектуальною власністю на підприємстві машинобудівної галузі

Побудова бізнес-моделі управління інтелектуальною власністю на підприємстві машинобудівної галузі Для практичної реалізації управління інтелектуальною власністю на підприємстві, що охоплює розробку інтелектуальних продуктів, їх використання в процесі формування портфеля об’єктів інтелектуальної власності та подальшої комерціалізації, необхідно розробити бізнес-модель організації управління інтелектуальною власністю. При побудові бізнес-моделі найбільш доцільним, на наш погляд, є використання процесного підходу, основним принципом якого є структуризація діяльності організації у відповідності з її бізнес-процесами, а не організаційно-штатною структурою. Саме бізнес-процеси, що формують результат, який відповідає ринковим потребам, набувають сьогодні провідного значення. Модель, заснована тільки на організаційно-штатній структурі, може лише продемонструвати її недоліки, на основі зазначеної моделі можна лише внести пропозиції про зміни в організаційній структурі. З іншого боку, модель, основана на бізнес-процесах, включає в себе також і організаційно-штатну структуру підприємства, але розглядає її в тісному взаємозв’язку з бізнес-процесами, що проходять в організації. Класичним методом процесного підходу до побудови бізнес-моделей управління є метод функціонального моделювання SADT. Метод SADT був розроблений Дугласом Росом (SoftTech, Inc) у 1969 р. для моделювання штучних систем середньої складності [24]. Метод являє собою сукупність правил і процедур, призначених для побудови функціональної моделі об’єкта будь-якої предметної області. Модель SADT відображає функціональну структуру об’єкта, тобто здійснювані ним дії та зв’язки між цими діями. В основі методології лежать чотири основні поняття: першим з них є поняття функціонального блоку (Activity Box). Функціональний блок графічно зображується у вигляді прямокутника і втілює собою деяку конкретну функцію в рамках даної системи. Кожна з чотирьох сторін функціонального блоку має своє певне значення (роль), при цьому верхня сторона має значення “Управління” (Control), ліва сторона має значення “Вхід” (Input), права сторона - значення “Вихід” (Output); нижня сторона - значення “Механізм” (Mechanism). Кожен функціональний блок в рамках даної системи повинен мати свій унікальний ідентифікаційний номер. Другим аспектом методології є поняття інтерфейсної дуги (Arrow). Інтерфейсна дуга відображає елемент системи, який обробляється функціональним блоком або здійснює інший вплив на функцію, відображену функціональним блоком. Графічним відображенням інтерфейсної дуги є однонаправлена стрілка. Кожна інтерфейсна дуга повинна мати своє унікальне найменування (Arrow Label). За допомогою інтерфейсних дуг відображають різні об'єкти, що в тій чи іншій мірі визначають процеси, які відбуваються в системі. Такими об'єктами можуть бути елементи реального світу (обладнання, співробітники тощо) або потоки даних та інформації (документи, дані, інструкції і т.д.). Залежно від того, до якої із сторін підходить інтерфейсна дуга, вона носить назву “вхід”, “вихід” або “управління”. Крім того, “джерелом” (початком) і “приймачем” (кінцем) кожної функціональної дуги можуть бути тільки функціональні блоки, при цьому “джерелом” може бути тільки вихідна сторона блоку, а “приймачем” будь-яка з трьох, що залишилися.