Теоретичні підходи до управління інноваційним розвитком вуглевидобувних підприємств

Теоретичні підходи до управління інноваційним розвитком вуглевидобувних підприємств Закон України „Про інноваційну діяльність” [1] визначає, що інноваціями є новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва. При цьому інноваційний продукт слід розглядати як результат виконання інноваційного проекту і науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки нової технології з виготовленням експерименталь-ного зразка чи дослідної партії і відповідає вимогам зазначеного Закону. У теорії й практиці управління нововведеннями використовують поняття як інноваційної діяльності, так і інноваційного процесу. На відміну від науково-технічного прогресу, інноваційний процес успішно реалізується завдяки зусил-лям окремих організацій і навіть творчому потенціалові окремих осіб [2, с. 46]. В умовах інноваційної економіки країни постає потреба переглянути підходи до управління інноваційним процесом. Етапи інноваційного циклу повинні здійс-нюватися безперервно. Як зазначено у роботі [3, с. 47], така модель дає можли-вість установити низку концептуальних поглядів на організацію інноваційного процесу як на мікро-, так і на макрорівні, а отже, й на розвиток виробничого потенціалу підприємства. На інноваційну активність підприємств на макрорівні впливають такі чин-ники, як інтелект нації, оптимальне поєднання ринкових важелів саморегулю-вання економіки з державним регулюванням, плюралізм форм власності, кон-куренція тощо [4]. На мікрорівні такими чинниками є організаційні структури управління підприємством, впровадження новітніх форм і систем заробітної плати, інноваційного менеджменту, здійснення інноваційної політики й ін. У порівнянні з чинниками макрорівня чинники мікрорівня можуть впливати на інноваційну активність з більшою результативністю як за обсягом впровадження нововведень, так і за економічним ефектом від цього впровадження. Інноваційна діяльність має передбачати як створення інноваційних проду-ктів, так і організаційно – економічний механізм впровадження їх у виробницт-во. Інновації будуть впроваджуватися повільно, якщо не розробляти та не впро-ваджувати ефективний механізм організації нововведень [5]. Тобто, інноваційна діяльність, крім конструювання, створення, освоєння й виготовлення якісно но-вих видів техніки та технологій, має передбачати впровадження відповідних форм та економічних методів управління виробництвом. Вища ефективність інноваційної діяльності досягається у випадку, коли нові види техніки й техно-логії розробляються та впроваджуються у виробництво на основі ефективного організаційно-економічного механізму управління інноваційною діяльністю. За дослідженнями Федулової Л.І. [6, с. 65], основними факторами, які пе-решкоджають технологічним інноваціям в Україні, є: нестача власних грошових коштів (40%), низький рівень науково-технічного потенціалу (27%), нестача фінансової підтримки держави (17%); висока вартість технологічних інновацій (16%). Саме ці питання мають визначати напрями досліджень в області ін-новаційної діяльності підприємств.