Економічна сутність акціонерного капіталу

Економічна сутність акціонерного капіталу Пошук ефективних методів і способів управління акціонерним капіталом з метою задоволення інтересів різних груп акціонерів, доцільно розпочати з визначення його суті, структури, характерних ознак і функціональних особливостей. «Великий економічний словник» тлумачить «…акціонерний капітал як такий, що формується за рахунок випуску різних видів акцій, які надають їх власнику право на частку прибутку і повноваження у вирішенні справ компанії» [21, с.315]. Таке трактування, на нашу думку, не повністю розкриває природу функціонування акціонерного капіталу. Акціонерний капітал, як економічна категорія, виступає матеріальним носієм відносин власності та характеризує економічні відносини, пов’язані з його залученням і використанням. Згідно класифікаційних ознак капіталу термін акціонерний вказує на джерело формування статутного фонду та на відносини власності, володіння та розпорядження. Власники акціонерного капіталу на відміну від власників пайового капіталу переслідують за мету отримати дивідендний доход на акції і доход від різниці між купівлею-продажем акцій за вигідним курсом. Акціонери, як правило, не приймають участі в управлінні своїм капіталом, вони доручають цю функцію досвідченим менеджерам. Менеджери можуть володіти частиною акцій підприємства, що, на нашу думку, сприятиме більш ефективному та професійному менеджменту. До характерних ознак акціонерного капіталу слід віднести його подвійну природу – реальний та фіктивний; формування шляхом випуску та розміщення акцій; законодавчу регламентацію мінімального розміру статутного фонду; складність вилучення капіталу з обігу; пропорційний характер голосування, відповідно до наявних акцій; збільшення капіталу за рахунок повторних емісій або збільшення номінальної вартості акцій. Маркс К. розглядає фіктивний капітал як звичайний титул вартості, який виступає паперовим дублікатом реального капіталу. Відмінність між ними в тому, що реальний капітал не можна вилучити з обігу, тоді як фіктивний капітал може змінювати свого власника. Паперові носії капіталу мають цінність не лише тому, що забезпечують певний доход, а й тому, що при їх реалізації можна повернути гроші за капітальні вартості [106, с.18–19]. Климко Г. підкреслює самостійність руху реального та фіктивного капіталів і наводить приклад, що підтверджує цю тезу. Великі промислові корпорації США мали співвідношення реального акціонерного капіталу і номінальної вартості акцій на початок 90–х років, яке становить 3 : 1 [126, с.240]. Приклади із зарубіжного досвіду розвитку корпорацій, наведені В. Іноземцевим та В. Антипіною, також доводять відокремленість руху фіктивного капіталу від реального. Зокрема, це стосується розвитку високотехнологічних компаній, хоча вони певною мірою переоцінені. Так, співвідношення між ринковою і балансовою вартістю для корпорації «Майкрософт» складає 9,5 : 1, для «Рейтерс» 10,2 : 1, для «Нетскейт» 60 : 1 [5, с.25]. Ми частково поділяємо їх думку в тому, що ця розбіжність пояснюється не врахуванням у складі реального інтелектуального капіталу, який є джерелом додаткових прибутків від підприємницької діяльності та за рахунок якого забезпечується розрив між балансовою і ринковою вартістю. Про особливе джерело прибутку корпорації, що є найбільш важливим результатом функціонування реального капіталу, інтелектуальний капітал, або підприємницькі здібності її менеджерів, відмічає також професор О. Батура [9, с.51]. Дійсно, вважаємо, що саме інтелектуальний капітал є джерелом додаткових прибутків підприємства, і забезпечує зростання ринкової вартості підприємства. На противагу попереднім авторам, О. Батура наводить аргументи про тісний взаємозв’язок між фіктивними та реальним капіталом, з якими важко не погодитись. По-перше, фіктивний капітал не може існувати без реального. По друге, на певних стадіях життєвого циклу підприємства їх вартість може співпадати. По-третє, рух реального капіталу впливає на величину фіктивного [9, с.55]. Повністю поділяємо науковий висновок професора О. Батури, що рух реального капіталу пов’язаний з реалізацією інвестиційної функції, а рух фіктивного – з процесами реалізації корпоративної власності та прав [9, с.50]. На думку О. Мендрула різниця між реальним і фіктивним капіталом полягає в тому, що останній є формою капіталу, який функціонує за власними законами, не пов’язаними з реальною економікою. Таким чином, він підтверджує думку окремих вчених про те, що номінальна вартість акцій не пов’язана з ринковою, бо навіть у країнах, де фондовий ринок розвинутий, біржова ціна не співпадає з реальною. Підтвердженням цього є дозвіл в США випуску акцій без номінальної вартості [112, с.54]. Вважаємо, що з цим твердженням важко погодитись через те, що саме стан реального капіталу визначає вартість фіктивного, а, крім того, на поведінку фіктивного капіталу впливають специфічні особливості вітчизняного фондового ринку. Формула «Г-Т...В...Т-Г'» визначає кругооборот реального капіталу у сфері виробництва. У зв’язку з подвійною природою акціонерного капіталу, кругооборот фіктивного капіталу здійснюється в сфері обігу цінних паперів за іншою формулою «Г-ЦП-Г'». Реальний капітал можна реалізувати та розрахуватися з боржниками, а фіктивний капітал втрачає свою цінність у випадку банкрутства підприємства, хоча він відображає реальні процеси руху вартості та створення додаткової вартості. Вартість фіктивного капіталу визначається доходом, який приносять цінні папери підприємства та його ринковою вартістю. В разі збиткової діяльності акціонерного підприємства, втрати платоспроможності, неефективного використання капіталу, акції не користуються попитом, їх ринкова вартість падає нижче номіналу.