Земельні відносини як об’єкт охорони нормами адміністративно-деліктного права

Земельні відносини як об’єкт охорони нормами адміністративно-деліктного права Земля є найбільш важливим об’єктом матеріального світу. Навколо нього існує велике коло суспільних відносин, оскільки неможливо припустити існування людини поза існуванням цього об’єкта. Ці відносини складаються при використанні землі у процесі ведення сільського та лісового господарства; розміщенні житлових, промислових об’єктів; задоволенні оздоровчих, рекреаційних потреб тощо. Усі ці відносини є складовими суспільних відносин, що характеризуються як стійкі зв’язки між людьми та групами людей, котрі мають істотне значення для існування і функціонування певної, досить великої сукупності людей; є специфічним видом співіснування людей, які відображають становище соціальних суб’єктів у суспільстві, їхню роль у громадському житті. Суспільні відносини є багатоманітними і розрізняються за тими цілями й ціннісними орієнтаціями, якими керуються у своїх взаєминах соціальні суб’єкти (влада, матеріальний добробут, власність, статус, знання тощо). Вони органічно пов’язані з формами і способами соціальної діяльності людей та їх спільнот, соціальними інтересами і потребами [1, с. 428]. Особливе місце в системі суспільних відносин посідають правові відносини. Їх суть полягає у тому, що це відносини, які врегульовані нормами права, і їх уча-сники наділяються взаємними правами та обов’язками. Правові відносини стано-влять соціальний зв’язок; є наслідком свідомої вольової діяльності; виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм права; вони мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв’язку між конкретними суб’єктами через їх права, обов’язки і відповідальність; охороняються державою і забезпечуються заходами державного впливу [2, с. 345 – 347]. За галузевою ознакою виокремлюють такі види правових відносин: консти-туційні, цивільні, адміністративні, сімейні, трудові, фінансові, земельні тощо. За-звичай така класифікація здійснюється за розподілом об’єктів, відповідно до яких ці суспільні відносини виникли й існують. Тобто об’єктами правових відносин виступають матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини [3, с. 45]. Серед них виокремлюються правовідносини, об’єктом яких є землі. Згідно з пунктом 1 статті 2 ЗК України, земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею [4]. У наукових працях [5; 6] та ЗК України вживається термін «земельні відно-сини» як тотожний поняттю «земельні правовідносини», тобто використовується синонімічний ряд однотипних термінів. Водночас можна не погодитись з цією то-чкою зору, оскільки земельні відносини – це відносини загального плану, які не завжди урегульовані нормами права. Натомість земельні правовідносини – це су-спільні відносини, що підлягають правовому регулюванню. Тому інша група вче-них акцентує увагу на тому, що юридичною наукою досліджуються саме земельні правові відносини [7]. Відповідно до цього, можна внести таке уточнення до пун-кту 1 статті 2 ЗК України: «земельні відносини – це суспільні відносини у сфері …, що урегульовані нормами права», оскільки правовими актами регулюється саме юридична складова земельних відносин. У цьому дисертаційному дослідженні ми будемо вживати термін «земельні відносини» у такому самому розумінні, як цей термін закріплено у ЗК України, при цьому розуміючи, що ми досліджуємо саме їх правову основу.