Поняття, історичний розвиток та правові засади права інтелектуальної власності

Поняття, історичний розвиток та правові засади права інтелектуальної власності Визначення поняття інтелектуальної власності, дослідження історичного розвитку її правової охорони та сучасних тенденцій розвитку законодавства у цій сфері – ось ті перші питання, без яких є неможливим правильне застосування законодавства. Посадовим особам, яких наділено правом складання адміністративних протоколів за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності та здійснення провадження у відповідних справах, необхідно мати той мінімум теоретичних знань про інтелектуальну власність, який дав їм можливість легко орієнтуватися у масиві правових норм, які передбачають захист інтелектуальної власності, своєчасно реагувати на порушення прав інтелектуальної власності, а також боротися з такими правопорушеннями. У науковій і спеціальній літературі термін “інтелектуальна власність” різними авторами не завжди трактується однозначно. Розуміння цього поняття ускладнюється тим, що законодавець також закріплює нечіткі формулювання, які неоднозначно виражено навіть у міжнародно-правових актах щодо охорони інтелектуальної власності. Крім того інтелектуальна власність – це “об’єкт правої охорони”, а не річ і не “сукупність прав”, обтяжена зобов’язальними характеристиками. Інтелектуальна власність є спорідненою “безтілесної речі”, на яку людина має природне право, що за своєю природою є таким самим, як, скажімо, право на “життя”, “здоров’я” або інші подібні об’єкти природно-правової охорони [1, с. 16]. Саме це значно ускладнює доктринальне розроблення поняття “інтелектуальна власність”, а також усвідомлення її сутності. Конвенцією про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, прийнятою 14 липня 1967 року, вперше на законодавчому рівні було закріплено поняття “інтелектуальна власність”. Остаточно термін “інтелектуальна власність” у сучасне українське законодавство було впроваджено після прийняття у 1996 році Конституції України. Хоча у стаття 41 КУ, яка закріплює свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, які виникають з огляду на різні види інтелектуальної діяльності, не розкрито зміст зазначеного поняття, у ній підкреслено, що “інтелектуальна власність” охороняється законом [2]. Узагальнене законодавче поняття інтелектуальної власності закріплено у статті 418 ЦК України, відповідно до якої під інтелектуальною власністю розуміють право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом [3].