Інвестиційна діяльність як об’єкт управління і предмет економічного дослідження

Інвестиційна діяльність як об’єкт управління і предмет економічного дослідження Затяжна криза економіки України, неоднозначні і суперечливі результати її ринкової трансформації справляють негативний вплив на інвестиційну активність. Тим часом інвестиції є потужним джерелом економічного зростання, чинником забезпечення конкурентоспроможності, а інвестиційна діяльність – центральною ланкою практичних дій щодо реалізації інвестицій. Тому стимулювання інвестицій і управління інвестиційною діяльністю в умовах трансформаційних зрушень, змін форм і методів регулювання інвестиційних процесів набувають першочергового значення для забезпечення стійкого економічного зростання, піднесення конкурентоспроможності. Управління інвестиційною діяльністю відносно новостворених акціонерних товариств та інших корпоративних структур для нашої країни та інших країн, що здійснюють перехід до розвинутої системи ринкових відносин, є актуальною і малодослідженою сферою економічної науки, яка відстає від потреб господарської практики. Реалії економічного розвитку свідчать про відсутність чітких наукових уявлень щодо інвестиційної діяльності як об’єкту управління і предмету економічного дослідження. Це негативно позначається на розробці складних механізмів взаємодії інвестиційних, виробничих та економічних процесів, не дозволяє об’єднати їх в єдину систему управління, націлену на високі фінансово-економічні результати. Як справедливо зазначає професор Осецький В.Л., що “для розроблення методологічних основ управління інвестиційною діяльністю в умовах ринкової трансформації економіки України необхідні ретельний аналіз, критичне осмислення розвитку сформованих у світі підходів до активізації інвестиційної діяльності з точки зору їхнього застосування відповідно до завдань поточного моменту” [236, с. 13]. Щодо сутності інвестиційної діяльності, то на думку Осецького В.Л. “…специфіка інвестиційної діяльності полягає у тому, що її не можна віднести ні до фінансової, ні до виробничої складової економічної системи. Інвестиційна діяльність стосується виробництва в цілому, здійснює свій рух разом із відтворенням. Річ у тому, що інвестування – це не лише рух грошей як інвестиційних ресурсів від одного суб’єкта до іншого, а й обов’язкове використання як реального капіталу. Зміст процесу інвестування полягає у тому, що це довгострокове вкладання коштів власника в основний капітал суб’єкта, що залучає інвестиції” [236, с. 44]. Результатом такої ситуації є різноманіття підходів до її трактування як з наукової так і з правової точки зору. Так, відповідно до статті 2 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій [2]. Під інвестиціями розуміють капітал у всіх його формах, що вкладається в об’єкти виробничого і невиробничого призначення з метою забезпечення його збільшення в майбутньому, а також досягнення позаекономічних ефектів соціального й екологічного характеру [296]. В довідковій літературі інвестиційна діяльність на рівні підприємства розглядається як “придбання та реалізація підприємством тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів – короткотермінових високоліквідних фінансових інвестицій, що вільно конвертуються в певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості” [146, с. 123]. В найбільш узагальненому виді інвестиційна діяльність охоплює практично всі стадії і сфери капіталізації інвестиційного капіталу і є одним із видів діяльності підприємства поряд із такими, як інноваційна, маркетингова та інш. Інвестиційна діяльність передбачає наявність різноманітних видів інвестицій – прямих і фінансових, а також у разі потреби, залучення позикових коштів і емісію цінних паперів [303, с. 52]. Останнє є специфічною рисою, що характеризує інвестиційну діяльність акціонерних товариств.