Система управління міжнародними інвестиційними ризиками

Система управління міжнародними інвестиційними ризиками Управління міжнародними інвестиційними ризиками є невід’ємною складовою загальнокорпоративного ризик-менеджменту. Розгляд місця управління ризиками в корпоративному менеджменті, дасть можливість досліджувати специфічні особливості управлінської діяльності в сфері міжнародного інвестиційного ризик-менеджменту. Аналізуючи літературу з корпоративного ризик-менеджменту, варто підкреслити, що фахівці відзначають ключову роль цього виду управлінської діяльності у забезпеченні конкурентоспроможності компаній. Директор з ризик-менеджменту корпорації «Кентуккі Фрайд Чікен» К.Данкан в цьому зв’язку зазначає, що окрім безпосереднього впливу функції управління ризиком на виробничі витрати, багато керівників вищої ланки визнають той факт, що розумне управління ризиком може сприяти розв’язанню інших ключових проблем в сфері управління, таких як підвищення продуктивності праці, задоволення клієнта і створення сприятливого іміджу компанії [127, т. 2, с. 123]. Дійсно, наприклад, зменшення травматизму, який являє собою важливу складову управління ризиками в контексті менеджменту людськими ресурсами, в кінцевому підсумку не лише зменшує витрати на персонал, а сприяє підвищенню продуктивності праці завдяки скороченню плинності, формуванню духу колективізму, вищої задоволеності працею і т.і. Найбільш поширеною у наукових дослідженнях з даної проблематики точкою зору про суть управління ризиками є розуміння його як спеціалізованої діяльності, яка спрямована на захист організації від небажаних втрат [127, т. 2, с. 124]. Оскільки ця діяльність потребує від ризик-менеджерів глибоких знань у всіх галузях діяльності компанії і продуктивних робочих взаємовідносин із багатьма працівниками, управління ризиками зосереджується на вищих рівнях керівництва. В більшості міжнародних корпорацій управління ризиком є функцією центрального апарату, який консультує оперативні підрозділи з приводу того як боротись із втратами та уникнення їх виникнення. Однак в цьому зв’язку і виникає своєрідна вертикальна управлінська дилема. Ризик-менеджерам потрібно концентрувати увагу насамперед на довгострокових перспективах щоб своєчасно і заздалегідь вирахувати настання того чи іншого ризику. Однак більшості підрозділів виробничого, фінансового та маркетингового спрямування доводиться стикатись із необхідністю прийняття раціональних оперативних рішень. Звичайно на щоквартальні доходи не буде безпосередньо впливати розробка надійної методики розміщення цінних паперів транснаціональної корпорації на зарубіжних фондових ринках. Однак без подібних далекоглядних ініціатив корпорація неспроможна утримувати і нарощувати свою конкурентоспроможність. Інша дилема управління ризиками носить горизонтальний характер. Вона полягає у підпорядкуванні служби ризик-менеджменту ТНК. Нещодавно проведені дослідження виявили, що лише 60% відділів ризик-менеджменту підпорядковані фінансовим підрозділам і відповідно віце-президентам із фінансових питань. 14% цих підрозділів підпорядковані службам людських ресурсів, 10% - безпосередньо генеральним директорам корпорацій, а 16% - іншим підрозділам [127, т. 2, с. 125]. В цьому зв’язку варто відзначити численні спроби дослідницько-консалтингових інститутів виявити кореляційний зв’язок між характером підпорядкованості служб управління ризиками та ефективності їх діяльності. В числі цих інституцій: «Едвардс Ризи-Менеджмент Текнікс», Міжнародний Інститут Ризик-Менеджменту, МакКінсі Глобал Інститут, Британський Інститут Актуаріїв та ін. Однак виявити такий зв’язок не вдалось. На думку відомого дослідника Єна Чонга, якого вважають гуру інвестиційного ризик менеджменту, результати цієї діяльності залежать не стільки від підпорядкування скільки від співвідношення поточної ситуації та особистих рис керівників підрозділів, в тому числі належності до певних національних культур. В цьому зв’язку він виділяє три типи ризик-менеджерів [181, с. 44-45]. 1) Ризико-відразливі менеджери (Risk-averse). Він характеризує їх як фахівців з величезними управлінським досвідом не менше 20 років у пенсійних фондах, яким виповнилось 60 років і які мають серйозні і надійні збереження. 2) Ризико-нейтральні менеджери (Risk neutral). Цей тип вдається до певних ризикованих дій лише на відомих і вивчених ним ринках, віддаючи перевагу операціям із так званими «синіми фішками». 3) Ризико-сприймаючі менеджери (Risk-takers). Ця категорія менеджерів типу Дж.Сороса, С.Дракенміллера, У.Баффета і т.і., що здатні на неочікувані для більшості інвесторів рішення, в результаті яких якісно змінюється ситуація на ринках. Для ілюстрації взаємозв’язку особистості інвестиційного ризик-менеджера та поточної ситуації скористаємось прикладом на перший погляд незначної однак надзвичайно успішної інвестиції «Чейз-Манхеттен банку», який наводить у своїх мемуарах відомий банкір минулого століття Д.Рокфеллер [115, с. 248-249]. Як відомо, на початку 70-х років відносини між США за часів президента Р.Ніксона та Китаєм почали поліпшуватись. В листопаді 1971 року представники КНР зайняли своє місце в ООН замість Тайваню. Між країнами було встановлено дипломатичні відносини на рівні відкриття повноцінних посольств. Ці події були відомі не лише дипломатам, а й широким верствам громадськості. Однак скористатись ситуацією в інтересах міжнародного інвестування з мінімальними ризиками, завдяки глибокому знанню керівництва банку поведінки китайських дипломатів, вдалось лише «Чейз Манхеттен Банку».