Посилення ролі хедж-фондів в системі управління міжнародними інвестиційними ризиками

Посилення ролі хедж-фондів в системі управління міжнародними інвестиційними ризиками Як зазначалось в 1.3, серед нетрадиційних фінансових інструментів управління міжнародними інвестиційними ризиками транснаціональні корпорації все частіше використовують хедж-фонди. Ця діяльність практично не висвітлена і не досліджена ні у вітчизняній, а ні в зарубіжній літературі. У працях присвячених ризик-менеджменту [2, 19, 40, 63, 110, 118, 175, 181, 191, 224 і ін.], хедж-фонди не розглядаються як інструмент зменшення інвестиційних ризиків і практично не згадуються. З іншого боку, автори досліджень хедж-фондів [67, 128, 209, 218] фокусують свою увагу лише на їх прибутковості, упускаючи з поля зору зростання їх ролі в зниженні міжнародних інвестиційних ризиків. І нарешті власники провідних і впливових хедж-фондів, насамперед Дж.Сорос, у своїх виступах і презентаціях наголошують лише на винятково високій прибутковості і стабільності цих фондів, приваблюючи до себе нових акціонерів [129, 130]. Таким чином, ризико-управлінська роль хедж-фондів, як найшвидше зростаючого сектору фінансової галузі, залишається практично недослідженою темою. Варто звернути увагу і на стабільне уникнення керівників транснаціональних корпорацій оприлюднення механізмів і результатів використання хедж-фондів як інструментів інвестиційного ризик-менеджменту у своїх мемуарах, численних виступах та інтерв’ю. В цьому зв’язку можна навести перекладені на російську мову спогади таких відомих у міжнародному бізнесі президентів глобальних корпорацій як Л.Герстнер (Ай-Бі-Ем), К.Гон (Рено-Ніссан), Е. Гроув (Інтел), Р.Лутц (Крайслер), Р.Сміт (Федерал Експрес), Б.Форд (Форд), Дж.Уелч (Дженерла Електрик), А.Моріта (Соні), К.Мацушита (Мацушита Електрик) і багато інших. І хоча кожен з наведених керівників був особисто причетний до прийняття десятків, а деякі з них, наприклад Дж.Уелч, і сотень рішень щодо злиттів та поглинань, вони не згадують про використання цих фондів в якості інструмента зниження інвестиційних ризиків. Варто зазначити і складності пошуку дослідниками надійної інформації з цієї проблеми. Адже юридичною формою хедж-фондів є обмежене товариство, компанія з обмеженою відповідальністю чи пайовий траст, які не зобов’язані оприлюднювати результати своєї діяльності. Окрім того, значна частина провідних хедж-фондів, насамперед «Квантрум» Дж.Сороса зареєстровані в офшорних зонах. Тому фінансові аналітики могли покладатися лише на власні спостереження діяльності хедж-фондів. Ситуація суттєво змінилась після 2000 року, коли провідна міжнародна консультативна компанія «Морган Стенлі Кепітал Інтернешнл» (Morgan Stanly Capital International) почала розміщувати на спеціальному сайті результати різноманітних досліджень діяльності хедж-фондів. Оскільки ця компанія, окрім штаб-квартири в Нью-Йорку, має відділення у всіх провідних фінансових центрах світу (Сан-Франциско, Лондон, Токіо, Гонконг, Сідней) і використовуючи бенчмаркінг відстежує грошові потоки хедж-фондів обсягом понад 3 трильйона дол. США більш ніж на 50 ринках світу і розміщує результати аналітичних оцінок в електронних і друкованих засобах інформації, дослідники отримали можливість вивчати цю проблему. Як зазначалось вище, дослідники звертають переважну увагу на високу дохідність хедж-фондів. Це досить суттєве спостереження, однак воно не відповідає на питання, чому саме хедж-фонди протягом останніх двадцяти років, тобто в рамках поведінкової парадигми ризик-менеджменту, все частіше використовуються в якості інструменту зниження інвестиційних ризиків. Для пошуку відповіді на це питання варто коротко розглянути еволюцію хедж-фондів як такого фінансового сектору, що розвивається бурхливими темпами. Як це не дивно для фінансового бізнесу, винахідником хедж-фондів став не геній з Уолл-стріту, а журналіст А.У.Джонс (1900-1988). Він був надзвичайно розвинутою особистістю і змінив після закінчення Гарвардського університету в 1923 році чимало місць роботи до отримання ступеню доктора соціології в Колумбійському університеті і був призначений в 1946 році головним редактором ділового журналу «Форчун». Саме А.Джонсу в 1949 році прийшла в голову революційна ідея поєднати в одному портфелі довгі позиції по акціях з короткими [67, с. 23]. Для мінімізації ризиків і власних помилок Джонс укладав одночасно десятки парних угод з довгими і короткими позиціями, диверсифікуючи таким чином свій інвестиційний портфель. Головне досягнення полягало у тому, що така стратегія усувала турботу про напрями руху фондового ринку. Оскільки «довгий/короткий» портфель фактично не мав ринкового ризику, Джонс використовував боргове фінансування для збільшення його дохідності. В 1965 році А.Джонс опублікував результати діяльності свого фонду, які виявились набагато успішнішими ніж взаємні фонди. Тому через два роки в США налічувалось близько 140 аналогічних фондів.