Приватизація в системі державного регулювання економіки

Приватизація в системі державного регулювання економіки Реформування державного сектора передбачає, насамперед, такий важливий аспект, як приватизація у своєму широкому розумінні. Повний або частковий перехід підприємства з державної сфери володіння у прива-тну визначає більш вузьке трактування приватизації [74,с.19]. Безпосереднє поняття приватної власності було достатньо суттєво змінено у розвинутих країнах: її роль там розуміють не лише в індивідуальній, але й у колективній, акціонерній, груповій [59, с.27]. Приватною власністю (за твердженням економічної теорії та практики) є будь-яка недержавна власність. Приватизацію ж розглядають як перетворення державної власності на вла-сність недержавну [5, 16, 20, 29, 41, 104, 183]. Економічна сутність приватизації полягає в примусово-стимулюючому вирішенні протиріч між гігантськими засобами виробниц-тва, створеними працею нації, і їх збитковою або безприбутковою експлуа-тацією нерідко в антинаціональних інтересах, що вимагали ще й їх субси-дування за рахунок населення [13, 201]. Отже, приватизація значної частини державної власності, звичайно, означала зростання цієї неефективної форми присвоєння, але зростання решти форм капіталістичної власності досить ефективно компенсувало згортання даної. Питання формування власності у різних умовах господарювання та ролі держави у цьому процесі досліджували такі вчені, як: Л. Абалкін [4], С. Губанов [42], М. Буньков [23], О. Канов [62], Я. Корнаі [68], А. Онищенко [99], В. Студенцов [164], А. Чухно [202], В. Юрчишин [215] та ін. Розглянемо, яким чином відбувалось компенсування частин неефек-тивної державної власності за рахунок більш ефективної приватної власно-сті, і навпаки. По-перше, індивідуальна, партнерська, корпоративна, коо-перативна форми власності мають певний фізичний суб’єкт, підприємницька діяльність якого стимулюється відносинами присвоєння, а тому і забезпечує ефективну реалізацію об’єктів, що знаходяться в його власності. По-друге, плюралізація форм власності сприяє плюралізації форм конкуренції, яка також стимулює комерційну діяльність суб’єктів власності. По-третє, чисельність форм власності сприяє як прискоренню науково-технічного прогресу, так і інтенсифікації виробництва, або відбувається вільне взаємне протягування форм власності та чинників виробництва, адекватність яких забезпечує ефективність реалізації як тих, так і інших. І, нарешті, плюралізація форм власності зумовила і плюралізацію форм їх регулювання, що припускає індивідуалізацію або консолідацію регуляторів, залежно від економічних умов, інтересів населення, попиту споживачів, на що швидше всіх реагує ринкова регуляція, але свою роль відіграє і державно-монополістичне регулювання. Разом з тим приватизація державної власності не є панацеєю від еко-номічних потрясінь. Широка націоналізація монополій-банкрутів у неда-лекому минулому дала виграш, але тимчасовий. Потім в силу економічної доцільності довелось приватизувати збиткові націоналізовані підприємства. Не виключено, що в майбутньому, за нової економічної ситуації, націо-налізація знову виявиться ефективнішою за приватні підприємства, особ-ливо в новітніх галузях. У ринковій економіці деякі об’єкти державного сектора в міру того, як вони розпочинають представляти інтерес для приватних або асоційова-них власників капіталу, приватизуються. Р. Архипов [11], Д. Богиня, Г. Волинський [17], В. Голiков [38], М. Дерябiна [45], Ю. Єхануров [51], Я. Усенко [174], В. Чижова [196], Р. Ширяева [207] у своїх працях досліджували основні цілі, критеріальні ознаки, напрямки та проблеми приватизації, а також шляхи їх вирішення, процеси становлення приватизації, вивчали стан та фінансові механізми при-ватизації. У Законі України «Про приватизацію державного майна» від 19.02.1997 р. наведено таке визначення приватизації: «Це відчуження майна, що перебуває у державній та комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України» [2]. Об’єкти приватизації класифікуються за групами А, В, Г, Д, Е, Ж ві-дповідно до Державної програми приватизації на 2000-2002 рр. [1]. Умовно цей розподіл такий: група А – об’єкти малої приватизації, у тому числі будівлі, споруди, приміщення; групи В, Г – об’єкти великої приватизації, у тому числі підприємства, що на момент прийняття рішення про приватизацію мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави або займають монопольне (до-мінуюче) становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів (робіт, послуг); група Д – об’єкти незавершеного будівництва, законсервовані об’єкти; група Е – акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах господарських товариств, у тому числі з іноземними інвестиціями, розташо-ваних на території України або за кордоном;