Сутність управління розвитком малого бізнесу на регіональному рівні

Сутність управління розвитком малого бізнесу на регіональному рівні Зміна ролі регіонів в економіці країни, структурна неодно¬рідність простору держави у природно-географічному, ресурсному, економічному, соціальному, етнічному аспектах зобов'язує будь-який захід внутрішньої політики здійснювати з урахуванням інтересів регіонів. Останнім часом виникла гостра потреба застосування нових підходів до органі¬зації управління в регіонах, чіткого розмежування повноважень загальнодержавних і місцевих органів влади, визначення напря¬мів трансформації регіонального управління. Розширення повно¬важень регіонів України відповідає світовій практиці децентралі¬зації управління, Європейській Хартії про місцеве самоврядування. В Україні та її регіонах досить гостро стоїть проблема ство¬рення ефективної управлінської системи, оскільки попередня господарська система вже демонтована, а нові форми та методи її організації лише формуються. Система регіонального управління в Україні та необхідність її трансформації поставила перед науковцями та безпосередніми учасниками процесу управління низку важливих завдань і, зокрема, встановлення того, які процеси управління можуть вини¬кати в майбутньому під час подальшої трансформації економіки, визначення методів, що забезпечать здійснення нових видів управ¬ління, вдосконалення функціональної та територіальної системи регіонального управління. Порівняно з мікро - та макрорівнем регіональний рівень економіки і як елемент знань у рамках економічної теорії, і як інституціональний елемент багаторівневої госпо¬дарської системи перебуває у стадії дослідження та становлення. При цьому централь¬ною проблемою, що вимагає невідкладного розв'язання в теоретичному і в практично¬му плані, є чітке формулювання поняття механізму управління регіональним розвит¬ком, яке передбачає визначення відповідних критеріїв та чинників, що характеризують зазначений механізм. У центрі уваги як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників у галузі регіональних економічних відносин перебувають поняття регіону, його типологізації за рівнем соціально-економічного розвитку, пошук дієвих методів управління для розв'язання практичних проблем, диференціації функцій між різними рівнями державного управлін¬ня. Що ж до поняття регіону, то вітчизняні фахівці [126,127,128,129,130,131] в галузі регіональної економіки не мають спільної думки Більшість з них, за традицією, дотримуються об'єктивістського підходу, розглядаючи зазначене поняття як однорідне соціально-економічне і еколого-географічне просторове утворення. При цьому ігнорується такий фактор, як наявність автономної системи управління. Таке трактування має історичну природу і притаманне адміністративно-командному типу економіки. Так, регіон у визначенні вітчизняних науковців – це частина території країни, яка характеризується комплексом притаманних їй природно-географічних, економічних, екологічних та інших ознак. Регіон може не співпадати з кордонами адміністративно-територіальної одиниці і навіть об’єднувати декілька таких одиниць. Також поширеним є сприйняття якоїсь адміністративно-територіальної одиниці (області чи району) як регіону. Такого погляду дотримуються в деяких європейських країнах таких, як Франція, Німеччина, Іспанія тощо [132; с.321]. Під регіоном також розуміють об’єднання областей чи районів, тобто в основу цього поняття покладено і адміністративно-територіальні, і історико-географічні ознаки. Таке сприйняття регіонів здебільшого притаманне англосаксонським країнам – США, Великобританії та іншим. Коли ж під регіоном розуміти щось інше, ніж область, наприклад, об’єднання кількох районів чи областей на зразок муніципальних регіонів (США), то такий підхід ще більше може заплутати дану проблему. Нами пропонується під регіоном розуміти обласний рівень географічного поділу країни – на відміну від альтернативного поняття поєднання декількох областей. В цьому плані автор дотримується думки тих фахівців, які ототожнюють регіон з адміністративно-територіальним поділом країни. Переплетення державних, галузевих і регіональних інтересів викликає необхідність створення гнучкої (адаптивної) регіональної системи управління розвитком малого бізнесу, що забезпечує раціональне поєднання всіх інтересів на даній території, максимальної соціально-економічної ефективності відтворення. Успіх децентралізації управління і зміщення його акцентів на регіональний рівень набуває виняткової гостроти для тих сфер економіки, які через їхню природну слабкість потребують сторонньої підтримки, зокрема, малого бізнесу. Вихідним положенням державного управління розвитком малого бізнесу є послаблення і поступове обмеження адміністративно-директивного регулювання та створення економічних та правових умов для розвитку суб’єктів малого підприємництва. Центральні органи влади концентрують свою діяльність на створенні та вдосконаленні законодавчої бази, забезпеченні взаємної координації та інформаційного обміну між регіонами щодо заходів з політики сприяння розвитку малого бізнесу, здійснення методичних розробок щодо механізмів сприяння цьому сектору економіки, регіональні та місцеві органи влади – на вдосконаленні практики управління. Це вимагає децентралізації влади, посилення ролі регіонів в управлінні розвитком малого бізнесу; розмежування функцій органів виконавчої влади; розподілу відповідальності. У зв’язку з цим все більшу актуальність набувають питання розробки наукових засад регіональної політики. Цим проблемам присвячені роботи Долішній М.І. [58, 134], Козоріз М.А. [133], Смовженко Т.С. [81], Мікловда В.П. [59], Шинкар В.А., Пітюлич М.І.[135]. Кількісні та якісні характеристики й перспективи малого бізнесу суттєво залежать від стану та динаміки середовища, в якому реалізується підприємницька діяльність. За сьогоднішніх умов зовнішнє середовище з самого початку можна визначити як несприятливе. Виходячи з цього, формування адекватного ринковим умовам підприємницького середовища є важливою складовою регіональної політики. В Україні проблемам дослідження регіональних організаційних структур управління донедавна приділялося досить мало уваги. Причиною цього було зосередження в минулому всього обсягу владних повноважень у центральних органах. Нинішня система регіонального управління в Україні дісталась у спадок від радян¬ської доби. За своїм змістом вона практично не змінилася, і хоча її реформування почалося, ці зміни мають лише частковий, а не комплексний характер. Якщо класифіку¬вати діючий механізм управління регіональним розвитком за системоформуючими елементами, то його можна віднести до моделей такої взаємодії між органами загальнодержавного і регіонального рівнів, коли перші підпорядковують дії регіональ¬них органів управління. Таким чином, вони виконують роль виконавців державної регіональної політики. Їх функції зводяться до визначення переліку соціально-економічних проблем, характерних для певного регіону, а також оцінки їх актуальності з метою визначення рівня пріоритетності в рамках цільового блоку державної регіо¬нальної політики, а також подальшого вирішення можливості включення цих проблем до відповідних (коротко -, середньострокових) державних програм економічного і соціального розвитку країни, розв'язання питань ресурсного забезпечення їх вирішення тощо. Особливість такого підходу полягає в тому, що регіональні проблеми розчиня¬ються в межах галузевої та функціональної проблематики. В організаційному плані розв'язання регіональних проблем забезпечується через органи загальнодержавного рівня, їх регіональні структури та через органи виконавчої влади регіонів, що фактично підпорядковані зазначеним структурам. Правове поле або констатує таке становище (Закон України "Про місцеві державні адміністрації"[136]), або лише декларує можливість альтернативного підходу (децентралізації функцій у системі державного управління) – Закон України "Про місцеве самоврядування"[137]. В результаті цього виникає суперечність між завданнями, повноваженнями і відповідаль¬ністю органів місцевої влади. Механізм централізованого управління регіональними процесами доповнює система фінансового забезпечення проведення державної регіональної політики, яка спирається на державний бюджет. Проведене Петровичем Й. та Ситником Й. [89; с.92] дослідження свідчить про те, що структура органів державного управління у сфері підтримки підприємництва як на загальнодержавному рівні, так і в областях і районах сформована без врахування всієї складності і різноманітності проблем, які потребують вирішення. На регіональному рівні вона склалась значною мірою як копіювання структур загальнодержавних органів, в першу чергу різноманітних міністерств та комітетів. В багатьох випадках функції, сфери діяльності і рівень відповідальності окремих управлінь, департаментів та відділів не відповідають поставленим завданням. Органи регіональної виконавчої влади під час розробки і реалізації програм і заходів щодо підтримки підприємництва нерідко керуються власними прагматичними та галузевими інтересами. Як наслідок, це породжує труднощі, паралелізм та дублювання під час виконання тих чи інших функцій, прийняття непродуманих рішень, розпорошення ресурсів тощо. Доповнюють регіональну структуру влади і управління, які забезпечують підтримку і взаємодію з підприємництвом, створені також різноманітні ради, і координаційні комітети, комісії, робочі групи з розвитку підприємництва при органах влади чи посадових особах. Проте координація різноманітних структур та організацій, котрі спеціалізуються на управлінні та підтримці малого бізнесу на загальнодержавному та регіональному рівнях, ще далеко від досконалості та вимог сьогодення. Сфера відповідальності вищих органів влади, зокрема Кабінету Міністрів України (КМУ), визначена законодавством: КМУ „в межах своїх повноважень сприяє розвитку малого підприємництва, спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його підтримки. Центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва в межах своїх повноважень бере участь у формуванні та забез¬печенні реалізації державної політики розвитку малого підприємництва” [73]. До повноважень регіональних органів влади належить наступне: "на основі визначених пріоритетів Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції:  на підставі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні в межах своєї компетенції розробляють, погоджують та затверджують відповідні програми підтримки малого підприємництва та контролюють їх виконання;  готують пропозиції про встановлення для суб'єктів малого підприємництва податкових та інших пільг;  приймають рішення про виділення та використання коштів відповідних бюджетів та позабюджетних коштів для підтримки малого підприємництва;  сприяють діяльності об'єднань суб'єктів малого підприємництва;  сприяють залученню суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.