Суть розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва

Суть розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва Розміщення та спеціалізація сільськогосподарського виробництва являють собою різні форми суспільного поділу праці. Така точка зору є загальновизнаною серед економістів [ , с. 170; , с. 199; , с. 186; , с. 189; , с. 309 та ін.]. Суспільний поділ праці виявляється у різних видах і формах. Так, поділ праці між галузями суспільного виробництва (промисловістю, сільським господарством, будівництвом, транспортом і зв’язком, торгівлею тощо) є загальним розподілом праці. Поділ загальних галузей виробництва, зокрема сільського господарства, на види та підвиди є частковим розподілом праці. У тваринництві, наприклад, давно утворилися самостійні галузі – скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво й ін. Розподіл праці між підприємствами й їх підрозділами – це одиничний господарський, міжгосподарський, внутрішньогосподарський розподіл праці, за якого діяльність того або іншого господарства зосереджується на виробництві одного або незначної кількості видів продукції, чим і визначається його місце у суспільному поділі праці [ , с.291]. Процес суспільного поділу праці відбувається в усіх галузях національної економіки, у тому числі у сільському господарстві. Специфічні риси сільськогосподарського виробництва віддзеркалюють закономірності економічного та природного процесів відтворення і впливають на рівень суспільного поділу праці у галузі. Особливість сільськогосподарського виробництва полягає у тому, що у цій галузі людина має справу, з одного боку, з машинним індустріальним виробництвом, з іншого – з ґрунтом і живими організмами. Тому суспільний поділ праці у сільському господарстві не може досягати такої глибини, як у промисловості. Нерозривний зв’язок сільськогосподарського виробництва з ґрунтовими та кліматичними умовами обумовлює необхідність географічного поділу праці, що знаходить відображення у розміщенні такого виробництва [ , с.41-42]. Щодо сутності розміщення сільськогосподарського виробництва, то останні роки відбулися деякі зміни у його визначенні. Так, І.Я. Петренко та П.І. Чужинов визначали розміщення як процес планомірного розподілу виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції по території країни, республіки, області [43, с.42]. Цілком закономірно, що з переходом від планової системи управління національною економікою до ринкових відносин тлумачення сутності розміщення сільськогосподарського виробництва дещо змінилося. Значна частина вчених зазначають, що розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці та вказує, які види продукції і в якому розмірі виробляються на певній території [38, с.195; 39, с.177; , с.535; , с.181; , с.3]. В економічному словнику за редакцією А.Н. Азриляна «розміщення виробництва» визначається як термін економічної географії, який характеризує розподіл виробничих об’єктів різних галузей господарства по регіонах [ , с. 703]. С.В. Васильчак розглядає розміщення як територіальний розподіл промисловості, сільського господарства, транспорту, трудових ресурсів в окремих країнах і економічних районах [5, с. 594]. Усі ці визначення не суперечать одне одному, а лише доповнюють характеристику поняття. Розміщення сільськогосподарського виробництва здійснюється у залежності від економічних умов, які визначаються ринковими механізмами і разом з тим, з урахуванням принципів, характерних для аграрного сектора. Основними з них є такі: - виробництво відповідних видів продукції здійснювати у регіонах, де забезпечуються найменші затрати живої й уречевленої праці на її виробництво, перевезення та переробку; - при розміщенні сільськогосподарських підприємств на території країни враховувати природні умови, які в різних регіонах різняться за родючістю ґрунту, рельєфом, температурним, водним і вітровим режимами тощо; - раціонально використовувати, охороняти та відтворювати природні ресурси; - максимально наближати переробні підприємства до джерел сировини, а сільськогосподарські – до місць споживання цієї продукції, що сприятиме зниженню витрат на її перевезення; - дотримуватися раціональних пропорцій між сільським господарством та іншими галузями народного господарства; - сприяти міжнародному поділу праці: розширювати розміщення виробництва продукції, яка може бути реалізована на експорт, і скорочувати виробництво продукції, яка може бути імпортована за цінами, нижчими від внутрішньої собівартості; - зміцнювати економічну незалежність України, якомога повніше забезпечувати потреби країни у продукції власного виробництва [45, с.181]. вся работа находится по ссылке http://diplomukr.com.ua/raboti/20912?mod=dissertations