Соціальні імперативи реформування фіскальної системи в Україні

      Як засвідчує практика, у процесі суспільної трансформації неминуче виникають кризові явища. В країнах з перехідною економікою, де була обрана стратегія перебудови соціально-економічної системи, що передбачала швидке звуження сфери влади уряду і прискорену приватизацію, результатами перших десяти років реформ стали спад виробництва, деформованість структури та борговий характер економіки, руйнування потенціалу науки і технологічного оновлення виробництва, розбалансованість паливно-енергетичного комплексу країни, загальне зниження рівня життя населення і зубожіння його значної частини, різке посилення майнової диференціації населення, погіршення демографічної ситуації і стану здоров’я населення, криміналізація суспільства. Показники, які характеризують безпрецедентну гостроту і глибину системної кризи в Україні у зазначений період, добре відомі: за роки економічної кризи 1990-1999 рр. ВВП скоротився на 59,2 %, обсяги промислової продукції – на 48,9, сільського господарства – на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 раза, а реальні виплати з пенсій – у 4 рази [219, c. 25].

      В умовах глибокої і системної економічної кризи проблеми збереження цілісності суспільства, стабілізації рівня життя населення, створення умов для повноцінного відтворення й ефективного функціонування людського капіталу стають провідними. Це пов’язано з тим, що втрати досягнутих параметрів рівня життя населення є настільки значними, що процес відтворення людського капіталу набуває деградаційного характеру. Зазначене є вкрай соціально небезпечним явищем, яке не тільки руйнує продуктивні сили суспільства, а й дестабілізує соціально-політичну ситуацію в країні [347]. Трансформаційна криза та її наслідки обумовили характер соціальної політики в країнах з перехідною економікою, яка на практиці зводилася до єдиного напряму – соціального захисту, що у міру можливості мав компенсувати населенню втрати, обумовлені трансформаційними процесами. Проблема розглядалася виключно у площині оптимізації перерозподілу обмежених ресурсів між соціально вразливими групами. Отже, у трансформаційному суспільстві актуальними залишаються усі напрями соціальної політики, але пріоритетними стають завдання збереження цілісності суспільства шляхом забезпечення соціальної безпеки людини.

      Головною умовою соціальної безпеки людини і суспільства є забезпечення достатнього життєвого рівня населення. Оскільки категорія “рівень життя” об’єднує широкий спектр соціально-економічних відносин, які характеризують особливості стану життя та умов життєдіяльності особи, сім’ї, спільнот, а також населення країни в цілому, вона не може бути відображеною якимось одним показником і об’єктивно визначається багатьма характеристиками, кожна з яких стосується лише окремого елемента або певного прояву відносин, які виникають в процесі функціонування суспільного організму [161, c. 8].

      Основним показником, який офіційно використовується фахівцями ООН для зіставлення оцінки рівня життя населення в різних країнах світу, є індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), який є інтегральною оцінкою рівня середніх досягнень країни за трьома основними напрямами у сфері розвитку людського потенціалу: довголіття на основі здорового способу життя, доступ до знань і достойний рівень життя. Ці базові напрями визначаються очікуваною при народженні тривалістю життя; рівнем грамотності дорослого населення та загальним показником кількості осіб, що навчаються у початкових, середніх і вищих навчальних закладах; а також ВВП у розрахунку на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) відносно долара США.

      Вся работа доступна по ссылке: http://diplomukr.com.ua/raboti/20593?mod=dissertations