Теоретичні підходи до дослідження корпоративної культури

     

      Перехід від адміністративно-командної системи господарювання до нових механізмів управління економікою призвів до ускладнення та урізноманітнення способів і форм організаційних відносин. З’явились не тільки нові соціальні інститути та організації, але й нові форми міжособистісних взаємовідносин у їх рамках. Змінилися підходи до проблеми трудової та організаційної мотивації, зароджуються та поширюються нові моделі управління підприємством, які ґрунтуються на відмові від бюрократичного та технократичного стилю управління.

      Сучасні умови ведення економічної діяльності вимагають також від підприємців організації нових, якісних форм господарювання. Динамічні темпи розвитку сучасного ринку все наполегливіше ставлять перед різними економічними суб’єктами завдання своєчасного та адекватного реагування на запити зовнішнього та внутрішнього середовища. Усебічне запровадження інновацій потребує зміни як технології виробництва, так і структури взаємозв’язків та соціально-трудових відносин всередині фірми та ззовні. Без цього неможливо ефективно конкурувати, утримувати провідні позиції, бути лідером на ринку виробництва товарів та надання тих чи інших послуг.

      Економічні відносини сучасного ринкового господарства зумовлюють необхідність розробки якісно нових підходів до розуміння ролі ресурсів нематеріального характеру. Ступінь впливу нематеріальних факторів на функціонування підприємств та їх економічну ефективність неухильно зростає. Організації, успішна діяльність яких визначалася переважно ефективним використанням матеріальних та фінансових ресурсів, поступово витісняються підприємствами нового типу, що усвідомлюють провідну роль ресурсів нематеріальної природи. В умовах динамічного ринкового середовища та стрімкого розвитку високих технологій, конкурентоспроможність та ефективна діяльність підприємств забезпечується за рахунок інтелектуальних активів.

      Більшість західних компаній, усвідомивши вищезгадані тенденції, вже тривалий час формують системи ефективного управління інтелектуальними активами, які становлять основу їхнього інтелектуального капіталу. Пасивна позиція вітчизняних підприємств у питаннях цілеспрямованого залучення нематеріальних ресурсів у свою господарську діяльність є наслідком відсутності комплексної системи створення, раціонального використання та управління нематеріальними активами в загальній системі управління підприємством. У цих умовах зростає значення корпоративної культури, яка будується на нових принципах взаємовідносин між працівниками, а також між працівниками та керівництвом.

      Корпоративна культура – це один з найважливіших ресурсів, здатних істотно впливати на результативність функціонування підприємства, це важлива складова його соціального капіталу. У ситуації мінливого зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства увага до культурного потенціалу спроможна забезпечити економічному суб’єкту досягнення більшої стабільності, інноваційної привабливості, здатності до постійного розвитку. Корпоративна культура як система найбільш загальних і стабільних цінностей, принципів та правил поведінки, які сприймаються на підприємстві, сприяє також більш ефективній адаптації організації до зовнішнього середовища, налагодженню стійких та сприятливих зовнішніх зв’язків, а також служить дієвим механізмом інтеграції внутрішніх організаційних процесів. Уміле управління корпоративним культурним потенціалом має всі шанси перетворити його в унікальну конкурентну перевагу фірми й, тим самим, підсилити її конкурентні позиції на ринку.

      Проблема впливу корпоративної культури на економіку підприємства вивчалася в роботах багатьох учених. У рамках теорії людського капіталу (Г.Беккер, Т. Шультц, Я. Мінцер) досліджували питання впливу знань, умінь та поведінки працівників на процес виробництва та його кінцевий результат. Нові теорії зростання, пов’язані з іменами П. Ромера та Р. Лукаса, розглядали науково-технічний процес як внутрішній фактор економічного зростання. Вплив прогресу знань на економічний ріст досліджується в працях К. Свейбі, Т. Ллойда, П. Саллівана, Д. Тиса, Л. Прусака, П. Друкера та ін. Роботи таких закордонних і вітчизняних дослідників як Й. Шумпетер, Э. Брукінг, Ю.П. Аніскін, С.В. Валдайцев, Н.К. Моїсеєва та ін. внесли значний вклад у вдосконалення управління науково-технічним, інтелектуальним потенціалом економічних суб’єктів. Серед праць російських учених, опублікованих останнім часом та присвячених дослідженню різних аспектів проблеми інтелектуальних ресурсів, можна виділити роботи В.А. Співака, С.В. Щербіни, А.А. Радугіна, А.Є.Капітонова та ін. [145 – 146, 168, 131, 63].

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ