Заходи щодо удосконалення організаційно-економічного механізму поширення сільськогосподарських знань та інформації
Реформування відносин власності в агропромисловому комплексі України кардинально змінило уклад українського села. Поряд із здобутками є і втрати, обумовлені як суб’єктивними так і об’єктивними причинами: «більшість господарств не спроможні застосувати сучасну техніку і технології, не володіють навичками сучасного ведення господарства та збуту власної продукції. Як результат, важка щоденна праця не забезпечує гідного рівня життя більшості селян» [123].
Однією з причин такого становища є відсутність ефективних механізмів співпраці аграрної науки, освіти та сільськогосподарського дорадництва.
Ефективність державної політики саме у сфері поширення сільськогосподарських знань та інформації частково визначає конкурентоспроможність національного агропромислового комплексу. Тому, на нашу думку, роль держави в формуванні організаційно-економічного механізму поширення сільськогосподарських знань та інформації з використанням потенціалу аграрної освіти, науки та дорадчих служб є дуже важливою.
На відміну від розвинених країн, в Україні ще не налагоджено дієвих ланцюгів взаємозв’язку та співпраці між закладами аграрної освіти, науки і дорадчими службами. Хоча вже i створено сегменти системи поширення сільськогосподарських знань та інформації з використанням потенціалу аграрної освіти, науки та дорадчих служб, проте ще не функціонує в повній мірі організаційно-економічний механізм даної діяльності, що створює безліч перешкод і проблем на шляху до ефективної передачі необхідних інноваційних знань та інформації сільськогосподарським товаровиробникам та сільському населенню.
У попередніх розділах роботи ми аналізували сучасний стан функціонування організаційно-економічного механізму поширення сільськогосподарських знань та інформації з використанням потенціалу аграрної освіти, науки та дорадництва. Вивчали причини й наслідки неефективного поширення сільськогосподарських знань та інформації серед сільських товаровиробників та сільського населення; можливості й потенціал всіх учасників інформаційно-консультаційного ринку. А також основні переваги та недоліки у організації поширення сільськогосподарських знань та інформації освітніми закладами, науковими установами та дорадчими службами.
