Поняття джерела адміністративного права України та уявлення про їх систему

     

      Питання джерел права завжди було актуальним для адміністративного права, оскільки ця галузь (на відміну від інших) не має єдиного кодифікованого акта, в якому містилися б усі норми галузі.

      Норми управлінського характеру знаходяться у правових актах, які приймаються парламентом, президентом, урядом, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, адміністраціями державних підприємств, установ та організацій. Особливістю питання, що досліджується, є те, що стосовно категорії “джерело” існують значні суперечливі висновки в загальній теорії права, а це впливає на неоднозначність розуміння цього терміна в галузевих науках, у тому числі і в адміністративному праві.

      Таким чином, здійснюючи для з’ясування сутності джерел адміністративного права наукові пошуки на галузевому рівні, слід зосередити увагу і на дослідженнях, що відбуваються в загальній теорії права.

      На етимологічному рівні джерело – це те, що дає початок чому-небудь, звідки постає, черпається щось; основа чого-небудь; вихідне начало [146, c. 218]. Тлумачний словник також надає наступне визначення – той або те, від кого або звідки довідуються про що-небудь; спеціальна писемна пам’ятка, документ, на підставі якого будується наукове дослідження [280, c. 256].

      Базуючись на вищезазначених поняттях, дослідники джерел права вбачають у цій правовій категорії безліч уявлень про сутність джерела. Зміст питання “джерела права” має два боки: з одного боку, це питання сили, що створює право, з іншого – питання про силу, що надає праву загальнообов’язкового характеру [387, c. 32].

      Для більш глибокого проникнення в методологічну суть поняття “джерела права”, за словами П.П. Музиченка, необхідно застосувати таку теоретичну категорію як “правотворення” [261, c. 110].

      На сучасному етапі розвитку суспільства ця категорія охоплює всі складні процеси, які передують прийняттю правової норми. Тому правотворення – це головний ланцюг механізму правового регулювання. Від правотворчого процесу, особливо на стадії з’ясування потреби у правовому регулюванні, визначення його характеру і змісту значною мірою залежить якість правової норми, її обґрунтованість, відповідність головним соціальним цілям, ступінь її впливу на поведінку суб’єктів правового регулюваня. Створення певних правил поведінки, обов’язкових для виконання членами суспільства, є об’єктивною необхідністю його розвитку.