Засади удосконалення методики здійснення міжнародного розшуку
Процес міжнародного розшуку детально врегульовано міжвідомчим наказом «Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів» від 9 січня 1997 р. № 3/1/2/5/2/2.
Інструкцією передбачено підстави, за яких здійснюється міжнародний розшук: за наявності вірогідних даних про виїзд розшукуваної особи до інших країн (наявність закордонного паспорта, повідомлення органів Держкомкордону про виїзд особи з країни, пояснення свідків, листування). Також як підстави для здійснення міжнародного розшуку наказом передбачено надходження запиту від національних центральних бюро зарубіжних країн до Національного центрального бюро в Україні про розшук осіб, які прибули до України з інших держав.
Міжнародному розшукові з ініціативи правоохоронних органів України підлягають:
- особи, які виїхали за межі України й ухиляються від кримінальної відповідальності та відбуття покарання за злочини, за які згідно з чинним законодавством або судовим вироком, що набув законної сили, передбачене (призначене) покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше шести місяців;
- громадяни, які пропали безвісти, – за наявності вірогідних відомостей про виїзд розшукуваних за кордон;
- іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і щодо яких отримана інформація про вчинення ними злочинів на території інших держав.
Дискутивним є питання стосовно визначення в цьому наказі міжнародного розшуку інших об’єктів крім осіб. Зокрема, відповідно до пп. 2.3.1 (д), 2.4.2, 2.6.2 наказу чітко визначено, що міжнародному розшуку підлягають: транспортні засоби, предмети антикваріату, зброя. Але в пунктах 4 – 4.3.3 наказу міжнародний розшук обмежено лише особами.
За допомогою Національного центрального бюро Інтерполу в Україні правоохоронні органи України мають можливість:
- отримати інформацію про місцеперебування за кордоном та вид занять розшукуваних осіб;
- встановити контроль за діяльністю та пересуванням осіб, які переховуються від правоохоронних органів за межами України;
- встановити місцезнаходження особи, яка виїхала за кордон і пропала безвісти;
- ідентифікувати особу;
- ідентифікувати невідомих хворих;
- ідентифікувати невпізнані трупи.
Крім того, до можливостей міжнародного розшуку, на думку автора, слід віднести розшук автотранспорту, предмети антикваріату, зброї, номерних речей, будь-які предмети, що мають матеріальну цінність і розшукуються правоохоронними органами.
Оскільки одним з головних завдань Національного центрального бюро Інтерполу як суб’єкта міжнародного розшуку є обмін інформацією, то особливе місце в організації процесу міжнародного розшуку посідає порядок опрацювання та захисту інформації безпосередньо в Національному центральному бюро.
Порядок опрацювання інформації у Національному центральному бюро Інтерполу в Україні детально врегульовано вищевказаним наказом № 3/1/2/5/2/2 від 9 січня 1997 р., що прийшов на зміну попереднім наказам МВС України «Про затвердження інструкції про порядок обробки інформації в Національному центральному бюро Інтерполу в Україні» від 6 вересня 1993 р. № 568, пунктам 2 – 4 вказівки МВС України «Про порядок перевірки автотранспортних засобів за обліками викраденого» від 31 грудня 1993 р. № 36, інструктивному листу Генеральної прокуратури України та МВС України «Про порядок розшуку за межами України обвинувачених, підозрюваних у кримінальних справах і засуджених, які переховуються від правоохоронних органів» від 6 вересня 1993 р. № 15-130-93/3740/Вн.
Розглядаючи питання первинного опрацювання інформації, слід детальніше зупинитися на суті етапів такого опрацювання, оскільки саме на цій стадії діяльності Національного центрального бюро Інтерполу вирішується більшість оперативно-службових завдань Бюро, що пов’язані зі здійсненням міжнародного розшуку.
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ