Механізми інституційного інвестування та інструментарій їхнього аналізу

     

      Визначивши основні поняття нашого аналізу слід звернути увагу на те, що будь-який інституційний інвестор перебуває у тісному взаємозв’язку з іншими йому подібними інституціями. До прикладу, кредитні спілки, страхові компанії чи пенсійні фонди можуть зберігати кошти на депозитах комерційних банків; різні інституційні інвестори можуть купувати інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів тощо. Тому, ми пропонуємо щодо сукупності інституційних інвесторів використовувати поняття „система інституційних інвесторів”. Оскільки відомо, що „система – сукупність якісно визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємозв’язок. Найважливішою рисою системи є її цілісність” [329, с.88]. Проте, цілісність є не єдиною ознакою системи. Важливою її ознакою є також взаємозв’язок середовища та системи. Для підтримки цілісності системи в умовах змінного середовища і внутрішніх трансформацій потрібна особлива організація системи, яка б забезпечувала її стійкість.

      Відтак, система інституційних інвесторів – це сукупність взаємопов’язаних інститутів, що використовують подібні механізми та інструменти, регулюючих органів та основних чинників впливу на їх діяльність, головною функцією якої є трансформація приватних заощаджень в інвестиції.

      Систему інституційних інвесторів можна зобразити на схемі (рис. 1.4.). У 1952 році в журналі „Journal of Finance” була опублікована стаття „Portfolio Selection”, в якій Г.Марковіц вперше запропонував розглядати дохідність портфеля за період як випадкову величину. Він формалізував спосіб використання фактора ризику поряд з доходом у процесі аналізу інвестиційних інструментів і продемонстрував, що диверсифікуючи портфель можна досягти зниження ризику за збереження доходу

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ