Об’єктивні передумови інтеграції України у світовий та регіональні фінансові ринки
Процеси розгортання глобалізації, регіоналізації валютно-кредитних відносин, уніфікації та стандартизації міжнародних банківських операцій, нестійкість світової фінансової системи та постійні загрози виникнення економічних криз на мегарівні світової економіки створюють передумови для формування новітньої світогосподарської економічної парадигми.
Значний вплив на суспільне відтворення в останні десятиліття мають явища глобалізації та інтеграції. Це два процеси, які на перший погляд є автономними, але при глибшому дослідженні з’ясовується не лише взаємозв’язок, а складне підґрунтя нелінійного, часто-густо суперечливого, нерівномірного процесу [84].
Розглядаючи процеси інтеграції та інтернаціоналізації виробництва і ринку капіталів, слід зазначити, що інтернаціоналізація грошово-кредитних ринків у сучасних умовах відбувається швидше інтернаціоналізації виробництва. Практично світовий фінансовий ринок виконує своєрідну функцію каталізатора процесів концентрації і централізації капіталу.
Інтернаціоналізація потоків капіталу це ніщо інше, як зростання взаємозв’язку і взаємозалежності, взаємопроникнення і зрощення національних і міжнародних потоків капіталу, що проявляються як у створенні окремими компаніями господарських об’єктів в інших країнах, так і в розвитку міжнародних форм зв’язків і контактів між капіталами різних країн [113].
Саме тому, надзвичайно актуальною є проблема пошуку своєї ніші, адаптування чи пристосування до потреб, інтересів, звичаїв, особливостей держав, інтеграційних об’єднань. Важливим чинником, що формує структуру світового господарства загалом і міжнародних економічних відносин, в тому числі міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин, є суперечлива система економічних інтересів. Економічні інтереси виступають чи не наймогутнішою рушійною силою розвитку, диверсифікації та вдосконалення (хоча інколи і навпаки) системи економічних відносин. Не стоїть осторонь цих процесів і наша держава. Формування та втілення в життя геоекономічної політики України, як бачимо, відбувається в умовах поглиблення взаємозалежності країн, регіонів і субрегіональних економічних структур через інтенсифікацію товарної, фінансової, інвестиційної, валютної взаємодії [113].
Поглиблення та інтенсифікація процесів глобалізації та регіоналізації міжнародних валютно-фінансових відносин ставлять перед українською наукою низку взаємопов’язаних та взаємозалежних наукових проблем, без вирішення яких є неможливим розв’язання питань створення стійких механізмів для інтеграції вітчизняної економіки до світового фінансового середовища. Необхідність застосування у теоретичних дослідженнях підходів, альтернативних класичним, зумовлена різноманітністю проявів закономірностей, притаманних світогосподарським процесам, що формуються під впливом стійкої тенденції до зростаючої єдності світу на базі національно-державної специфіки розвитку країн, яка сьогодні й визначає загальні обриси глобальної картини світу: від всебічності, багатогранності використовуваних засад характеристики сучасного глобального світу залежить рівень адекватності національної інтеграційної моделі її власним економічним та політичним інтересам, вирішення проблеми економічної відкритості [134, с. 18].
Як слушно зазначає Макогон Ю.В., інтеграція у світове господарство не повинна і не може відбуватися стихійно. Вона потребує свідомих рішень і контрольованості з боку держави. Для цього не досить прийняти модель „відкритої економіки”, здійснити лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків. Оскільки такий підхід означатиме пасивність держави щодо формування господарських відносин із зарубіжними країнами. А наслідком цього може бути витіснення України на узбіччя світового господарства, перетворення її на сировинний придаток промислово розвиненого ядра [87].
Відомий вітчизняний економіст Хорошковський В.І. зазначає, що Україні слід дуже зважено поставитися до проблеми відкритості оскільки, дотримуючись думки професора Гарвардського університету Д.Родріка: „адже не має жодних доказів того, що інтеграція до світового господарського простору сама собою приводить до покращення економічної ситуації. Навпаки існує багато переконливих доказів того, що відкритість трактована як зменшення перешкод на шляху потоків капіталів і товарів, прямо не пов’язана з економічним зростанням: скоріше воно залежить від наявності ефективної внутрішньої стратегії щодо всіх прошарків населення, яка пом’якшує внутрішню конфліктність розвитку; від внутрішньої інституціональної політики, зокрема наявності інституцій, здатних швидко реагувати на ситуацію, на зміни, що відбуваються у глобальному середовищі, та вміло до них пристосуватися [144].
Саме досконала національна внутрішня інституційна й економічна структура є запорукою інтегрування до світового простору на паритетних умовах. За відсутності цих обов’язкових складових стратегії зовнішньої лібералізації відкритість нічого не дасть” [202, p. 18–19]. У своєму застереженні Д.Родрік спирається на сучасні загальновизнані підходи, згідно з якими зовнішньоекономічна діяльність контролюється державою, яка має виконувати функцію реалізації загальнонаціонального інтересу, а її зовнішньоекономічна політика має базуватися на фундаментальних засадах економічного зростання, а саме інвестиціях, макроекономічній стабільності, людських ресурсах та ефективному управлінні, й виключати тезу щодо домінування інтеграційних інтересів як першопричини економічного зростання [87].
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
