Сучасні концепції взаємодії органів влади та громадськості
Державне управління не існує поза соціальними процесами, де основою виступають суспільні зв’язки та взаємодія. Останнє є суттєвим принципом існування світу в цілому та всіх його складових. Розробка концепції діалогічної сутності державної влади визначає необхідність визначення й уточнення самого поняття «взаємодія», його особливостей в соціальному контексті та місця в сучасній науці державного управління.
Тлумачення взаємодії (iteraction) як поняття, що охоплює два значення: inter – поміж, серед, у продовженні, у часі; action – призивати, запрошувати, причиняти [35]. Сучасний словник іншомовних слів пропонує як варіант окремі трактування: inter – префікс, що має значення «взаємодія», «взаємоспрямованість», та interact – знаходитися у взаємодії, де частина act – справа, вчинок, дія, акт, закон, поводити себе, грати роль. Таким чином, ми маємо справу з двома багатозначними в їх етимології термінами, кожен з яких посилює змістове навантаження іншого. Взаємодія може трактуватися як міжсуб’єктні взаємоспрямовані справи, вчинки, дії [36].
У державному управлінні поняття «взаємодія» широко використовується в наукових працях, на практиці, в нормативно-правових актах, однак воно ще чітко не сформульовано. Більш того, деякі дослідники вважають вказане поняття зрозумілим апріорі й не піддають його уточненню в контексті досліджень, що проводяться [161]. Однак, на нашу думку, існує потреба в детальному аналізі цього поняття як процесу та форми діалогу в державному управлінні, що і стало предметом нашого дослідження.
Аналіз досліджень з даної проблематики надає можливість запропонували декілька визначень поняття «взаємодія», які можна класифікувати в контексті таких підходів: системного, функціонального, методологічного та процесуального. Так, О. Безпалько з позицій системного підходу визначає взаємодію як систему взаємно обумовлених індивідуальних дій, що пов’язані причинною залежністю [22]. М. Биргеу, З. Лан, Д. Розенблюм, Дж. Брадні, Р. Інгланд у межах функціонального підходу у визначенні взаємодії вказують на комплексний характер поняття, що охоплює спілкування, взаємозв’язок, взаємодопомогу при вирішенні спеціальних управлінських завдань та є принципом діяльності органів влади [28; 449; 481]. Представник методологічного підходу К. Карлсон взаємодію розглядає як універсальний метод, який дозволяє використовувати можливості сторін, об’єднуючи їх зусилля для ефективної реалізації державної політики [451]. Ю. Сурмін, аналізуючи процесуальний підхід у визначенні взаємодії органів влади із суб'єктами громадянського суспільства, наголошує на тому, що ця взаємодія складається з двох зустрічних впливів: держави на громадянське суспільство і громадянського суспільства на державу [374]. Однак, характеризуючи взаємодію як ситуативний процес, автор підкреслює, що взаємодія є системою взаємообумовлених соціальних дій, тобто один суб'єкт державного управління (чи то органи влади, чи представники громадськості) починає діяти тільки після відповідних дій іншого суб'єкта. Отже, взаємодія, як процес, пов'язана з циклічною причинною залежністю, за якої дії одного суб'єкта є одночасно причиною і наслідком відповідних дій іншого суб'єкта.
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
