Базові основи теоретико-методологічного обґрунтування місця та ролі політичних партій в державному управлінні

     

      Елвін Тоффлер достатньо влучно підмітив глобальну світову тенденцію кінця ХХ століття: “Сьогодні розпочалися пошуки нових шляхів організації... політичне керівництво воює проти своїх власних бюрократів” [650, c. 205]. Отже кінець минулого – початок нового ХХІ століття позначився пошуком нових організаційних форм національних держав, що не могло не вплинути на їх політичну систему та такого суб’єкта творення і реалізації державної політики як політичні партії.

      Масштаби перетворень, що відбуваються як у глобальному суспільстві, так і на локальному й регіональному рівнях, не вкладаються у звичні теоретичні схеми, які дотепер пояснювали соціальні, економічні, політичні, культурні процеси і які здебільшого ґрунтувалися на детерміністських і лінійно-прогресистських ідеях. Відповіді на цивілізаційні виклики, що демонструють сучасні народи, країни, культури настільки неоднозначні й непередбачувані, що визначити якусь цілком певну й безальтернативну тенденцію їх розвитку, а тим більше єдину парадигму дослідження й політичного дискурсу неможливо. При визначенні методологічного контексту проблеми дослідження потрібно орієнтуватись на сучасні поширені методи дослідження державної і суспільної організації. Нинішній етап методологічного розвитку державного управління характеризується потребою побудови дослідницької концепції, визначення сруктури, механізму впливу на пізнання і практику в нових для України умовах демократії. Йдеться про напрацювання меодологічного забезпечення реформи політичної системи, зокрема, де суттєво можуть прислужитись методи партології [377, c. 4].

      Існує кілька методологічних підходів до дослідження демократичної держави: нормативний і описово-емпіричний (дескриптивний). Перший передбачає конструювання ідеальної моделі демократії, обґрунтування її переваг порівняно з іншими формами правління, аналіз шляхів здійснення демократичного ідеалу.

      Описово-емпіричний підхід аналізує демократію у реальному вигляді (теорія елітарної демократії) [458, c. 22]. Ці підходи взаємопов’язані.

      Демократична форма устрою має відповідати певним принципам. Прозорість, відкритість та передбачуваність (прогнозованість) – це основні вимоги до ефективної діяльності демократичних інститутів, формування та реалізації державної політики, здійснення державної влади. За умови, якщо такі вимоги відсутні, суспільний контроль за діями влади неможливий. Лише в тому випадку, якщо влада прозора, відкрита, публічна у своїх намірах можна співставити наскільки її дії відповідають закону та моральним нормам суспільства.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ