Еволюція механізму державного управління валютним ринком України

     

      З метою підвищення ефективності функціонування валютного ринку України доцільним є вивчення історичного досвіду валютного регулювання і тих проблем які виникали при застосуванні окремих напрямків валютної політики в історії розвитку держави. Окремі питання розвитку валютного ринку і валютних правовідносин в Україні розглянуті у роботах таких науковців і фахівців, як: О.Д. Василик, О.П. Варавкіна, Л.К. Воронова, А.С. Галицький, А.С. Гальчинський, А.Т. Ковальчук, Л.М Кравченко, М.I. Савлук, В.В. Юрчишин та інші.

      Розгляд еволюції механізму державного управління валютним ринком України доцільно розпочати з періоду існування Радянського Союзу, в складі якого формувалась українська валютна система.

      Головним принципом валютної системи СРСР була державна валютна монополія. Це означає, що держава була єдиним законним власником іноземної валюти, яка концентрувалась в одних руках і розподілялась з центру за допомогою валютного плану. Держава мала виключне право на здійснення операцій з валютними коштами, на управління належними їй золотовалютними резервами.

      В умовах жорсткої валютної монополії управління валютним обігом зводилося до обмеження кількості учасників валютних відносин та їх валютних прав, що дозволяло державі не приймати нормативних актів для регламентації порядку здійснення валютних операцій.

      Прикладом спеціалізованого органу валютного регулювання в радянський період із 1917 р. по 1925 р. була Особлива валютна нарада при Наркоматі фінансів СРСР, яка була створена у період тимчасової лібералізації валютної політики і мала широкі повноваження щодо ліцензування валютних операцій. Участь у роботі цього органу представників різних відомств забезпечувала, з одного боку, здійснення виваженої валютної політики, а з іншого, – прийняття оперативних рішень з питань, які вимагали міжвідомчого вирішення.

      Наприкінці 20-х років валютні операції концентруються в обмеженому колі державних організацій, відбувається перехід до директивно-планових методів управління, що дали змогу радянській державі надалі обходитися без спеціалізованих органів валютного регулювання, оскільки валютні операції здійснювалися виключно на підставі державних планів, певними державними підприємствами та лише через два уповноважені державні банки (Державний банк СРСР та Зовнішьоторговельний банк СРСР).

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ