Правові ініціативи Президента України з удосконалення кримінально-виконавчої політики і системи виконання покарань
Реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та реформування ДКВС України стала важливим компонентом українського державотворення. У цьому процесі важлива роль відводиться президентській нормативно-правовій ініціативі, оскільки Президент України на основі та на виконання Конституції (ст. 106) і законів України видає укази та розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України, та підписує закони, прийняті Верховною Радою України, в т. ч. й ті, що є предметом нашого дослідження.
Щоправда, в історико-правознавчій науковій літературі з цього приводу висловлюється чимало полемічних суджень, зокрема щодо взаємовідносин між гілками вищої законодавчої, виконавчої та представницької влади і їх повноважень зі створення законодавчої і нормативно-правової бази кримінально-виконавчої системи України. Так, наприклад, О.М. Литвак вважає, що затверджуючи 25 червня 1993 р. постанову “Про Державну програму боротьби із злочинністю” [256] з детальним розглядом організаційно-правових та технічних заходів на термін до 1995 р., Верховна Рада України, як це вже було неодноразово, взяла на себе функції Президента та Кабінету Міністрів України. Не випадково наступну Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр. затвердив згідно з Конституцією Президент України [155, с. 84].
Цікаві думки з цього приводу висловлюють П. Г. Плахотнюк та В. І. Мельниченко у роботі “Інститут президентства в Україні: становлення та розвиток” [327], Ю. Н. Тодика в монографії “Президент України: конституційно-правовий статус” [328], В. А. Шатіло в дослідженні “Теоретичні проблеми інституту Президентства в Україні” [329], О. Т. Волощук у статті “Конституційно-правові аспекти становлення й розвитку інституту Президента в Україні” [330, с. 107 – 111], М. Цвік, Н. Жук у статті “Динаміка президентської влади в Україні” [331, с. 35 – 38], М. Зелінська – “Можливі моделі розвитку інституту президентства в Україні” [332, с. 69 – 77], Ю. П. Гарбуз – “Підзаконні нормативно-правові акти в системі сучасних джерел конституційного права України” [333, с. 120 – 124], Н. Заяць – “Теоретико-правові проблеми інституту президентства в механізмі реалізації державної влади в Україні” [334, с. 29 – 37], О. Дудник – “Трансформація інституту президентства в країнах СНД (2005–2006 роки)” [335, с. 214 – 227], а також учасники експертного семінару “Інститут президентства в сучасній політичній системі України в контексті європейського досвіду. Порівняльний аналіз “Що таке сильний президент і чи потрібен він державі?” [336] тощо.
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
