Завдання та функції Державної кримінально-виконавчої служби України як прояв кримінально-виконавчої політики
Необхідність дослідження зазначеної проблеми обумовлюється низкою обставин. З одного боку, це пов’язано з відсутністю в юридичній науці чіткого уявлення щодо правової природи сучасних кримінально-виконавчих установ різних типів. З іншого – існує потреба глибокого теоретичного аналізу основних положень чинного законодавства щодо їх функціонування, а також розробки науково обґрунтованих рекомендацій з удосконалення їх діяльності. Актуальність теми, що вивчається, обумовлена також новизною досліджуваного напряму і практичною значущістю результатів роботи цих установ для вирішення основних проблем політики держави у сфері виконання покарань – виправлення і ресоціалізації засуджених.
У цьому значенні Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, закріплюючи правові основи організації та діяльності ДКВС, її завдання та повноваження, вказує на необхідність забезпечення колегіальності при ухваленні важливих рішень (п. 6 ст. 2) та взаємодії з органами державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями (п. 7 ст. 2).
У зв’язку з прийняттям зазначеного Закону виконавчими органами держави забезпечено приведення у відповідність до Закону актів Президента України (видано Указ Президента України від 19 квітня 2006 р. №316 “Про внесення змін до деяких указів Президента України” [416], а також приведення у відповідність до Закону актів Кабінету Міністрів України (прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 р. №1074 “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності органів і установ виконання покарань” [417]. Доопрацьовується проект Закону України “Про внесення змін до Кримінально-виконавчого та Кримінально-процесуального кодексів України” (щодо гуманізації кримінально-виконавчого законодавства), поданий Мінюстом до Секретаріату Кабінету Міністрів України (з пропозиціями Департаменту) [418, с. 11].
На цій підставі сучасні вітчизняні дослідники визначають кримінально-виконавчу систему як сукупність органів державної влади і громадських інституцій, що об’єднані на інтегрально-функціональних засадах навколо центрального органу пенітенціарного управління, на який покладена реалізація єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. У цій системі органи і інституції взаємодіють у напрямку забезпечення соціальної безпеки шляхом ресоціалізації осіб, які відбувають і відбули кримінальні покарання [419, c. 9].
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
