Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств у системі антикризового управління

     

      З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердними до неспроможних боржників. Так, у Київсь¬кій Русі злісний банкрут прирівнювався до злодія, креди¬тори могли продати неспроможного боржника разом з усім його майном. У середньовіччі гарантом забезпечення повернення боргу було не стільки майно, скільки сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недоторканність. У Франції, наприк¬лад, у середньовіччі діяв указ ,згідно з яким винних у банкрутстві належало піддавати покаранню, надіти нашийник і помістити біля ганебного стовпа.

      Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з явищем банкрутства. Поступово в цивільному та торговельному законодавстві більшості країн було запровадже¬но норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задовольнити позови та претензії кредиторів. Вид покарання неспроможного боржника тепер значною мірою залежить від того, з яких причин боржник став банкрутом. Якщо банкрутство настало внаслідок дії об'єктив¬них обставин, то покарання є мінімальним, а якщо воно є ре¬зультатом шахрайства, недбалості чи халатності, то винні в цьому особи підлягають адміністративним та кримінальним по¬каранням. У результаті еволюції законодавства про банкрутство підприємств до нього дедалі більше вносилося норм, спрямованих не стільки на ліквідацію боржника, скільки на його фінан¬сове оздоровлення [ 8, 68].

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ