Програмно-цільовий підхід до зниження соціальної напруги в країні та її регіонах на основі поліпшення якості життя населення

     

      Останнім часом програмно-цільовий підхід стає усе більш діючим і ефективним механізмом вирішення гострих соціально-економічних проблем у країнах світу. Він спрямований на досягнення цілей, що вимагають концентрації ресурсів і контролю за ефективним їх використанням. Світовий досвід застосування програмно-цільового планування в керуванні економікою вже довів свою ефективність. Він застосовується в країнах ЄС, США, Японії й цілому ряді інших розвинених країн світу. Так, у США в рамках програмно-цільового планування й бюджетування здійснюється приблизно 50% державних видатків, а у Франції – 80% [116, с. 6]. Уперше елементи програмно-цільового планування економіки були застосовані в США ще в 1933 р. Це були програми, спрямовані на розвиток сільського господарства. Перші кроки щодо безпосереднього впровадження концепції програмно-цільового планування були зроблені комісією Гувера в 1949 р. у США [116, с. 29]. У ряді країн з ринковою економікою, наприклад, у Японії, протягом післявоєнного періоду складалися загальнонаціональні плани економічного розвитку, які формально були не законами, а державними програмами, що мобілізують ланки економічної структури на їх виконання задля інтересів націй. До висновку про ефективність такого підходу японці прийшли ще в 50-х роках XX сторіччя. До країн, які пройшли довгий шлях розвитку державного керування з використанням програмно-цільового підходу належать також Швеція, Австрія, Нова Зеландія, Італія, Великобританія, Німеччина, Норвегія, Південна Корея, СРСР [116, с. 31].

      У країнах Західної Європи, зазвичай розробляються цільові програми в галузях із тривалим інвестиційним циклом і низькою рентабельністю (за рахунок держзамовлень підтримуються традиційні галузі, наприклад, вугільна промисловість, чорна металургія, суднобудування, а також для стимулювання розвитку слабко розвинених територій (регіональні програми, відомства або адміністративні органи, що їх реалізують, створені майже у всіх західноєвропейських країнах). Показовим для країн Європи став розвиток програмних засобів південного регіону Італії, де частка державного фінансування промисловості становить більше 50% [133, с. 2].

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ