Прогнозні моделі нестійкого розвитку в аналізі економічної стабільності суспільства

     

      Забезпечення економічної стабільності суспільства залишається одним з надскладних завдань, що стоять перед державним управлінням. Сутність проблеми складає перебільшена увага до економічної теорії в державному управлінні, яка використовується безвідносно до реальної практики. Більше того, економічна парадигма залишається поза увагою теорії державного управління, утворюючи певний теоретико-методологічний колапс у сфері формування механізмів державного управління забезпечення стабільного розвитку суспільства. Ці механізми як правило орієнтуються на сталу економічну ситуацію й не здатні адаптуватися до транзитивних періодів суспільного розвитку, обумовлюючи загострення кризових станів системи. Цьому також сприяє орієнтація державного управління на класичну парадигму, в якій превалюють ідеї класичної економічної теорії та політекономії, що не відображають сучасної динаміки розвитку економічної підсистеми суспільства, а відтак доцільним стає переорієнтація дослідження економічної стабільності суспільства на постмодерну парадигму державного управління, в якій реалізується міждисциплінарна методологія дослідження складних явищ. В основу розуміння сутності методології аналізу стабільності економічної підсистеми повинна бути покладена економічна синергетика, що розглядається як “теорія макроекономіки як цілісної системи, в якій мікро і макро мають більш складний зв’язок, ніж в структурній ієрархії, притаманній централізації” [94]. Як зауважує В. Решетіло, головна особливість синергетичного підходу до дослідження соціально-економічних систем полягає в тому, що він завжди націлений на аналіз динамічної взаємодії суб’єктів економіки, на пошук внутрішніх джерел економічного зростання, на виявлення можливостей кооперативних рішень і отримання позитивних синергетичних ефектів [264]. Подібне розуміння стає основою формування теоретичних моделей аналізу суспільної стабільності та стабільності суспільних підсистем не в межах традиційної суб’єкт-об’єктної, а суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Особливості суб’єкт-суб’єктної взаємодії створюють умови для формування концепту єдиного теоретико-аналітичного контексту, в якому об’єднані основні підсистеми суспільства (саме це обумовлює доцільність і необхідність поєднання економічної та соціальної підсистеми в єдиний соціально-економічний комплекс, піддаючи їх аналізу в межах синергетичної парадигми).

      При цьому доцільним є застосування в аналізі складних систем, у тому числі й суспільних систем, їх змін та утворення якісно нових рис в підсистемах суспільства міждисциплінарних принципів, що ґрунтуються на загальних засадах методології синергетики. Так, активно запроваджуються принцип аналізу систем, що розвиваються незворотньо, та принцип системного аналізу [11]. Принциповим у даному випадку є те, що наявні проблеми в сфері економіки не можуть бути вирішені в межах виключно однієї парадигми економічної теорії або методів моделювання складних ієрархічних систем, які стали вже традиційними, що відверто нехтують можливістю спрощення теоретичних моделей і не намагаються розробляти та аналізувати прості моделі, рухаючись від них до моделей складних.

      Як підкреслюють дослідники, в економіці ці проблеми є очевидними внаслідок ієрархічності системи та значного інтервалу процесів, масштабів, механізмів, які вимагають врахування, вирішуючи різні завдання [11]. Розглядаючи в якості прикладу стратегії, що є наслідком технічного аналізу, аналізу динаміки суб’єкту підприємницької діяльності та макроекономічної політики, що належать до різних масштабів економічної підсистеми загалом, дослідники звертають увагу на те, що здійснити редукцію, звести складні феномени до елементарних складових, передбачити поведінку цілого на основі інформації про його частки в економіці майже неможливо, або занадто складно. Але, на наш погляд, з одного боку це дійсно потребує розробки новітньої методології дослідження складних феноменів суспільного життя в межах синергетичної парадигми державного управління. Хоча з іншого боку, запровадження феноменологічної методології в дослідженні економічних процесів не набуває потрібного ефекту, адже навіть феноменологічна редукція не призводить до виявлення загальних тенденцій розвитку цілого. Економічний феномен потребує врахування системних зв’язків в єдиному просторі цілого суспільної системи, і саме тому економічна інформація є лише зовнішнім виявленням функціонування того або іншого економічного феномену, не відображаючи тенденцій макрорівня, а тим більш передбачення майбутніх періодів розвитку економічної підсистеми, враховуючи її імпліцитну властивість як системи, що розвивається незворотньо.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ