Інтегративний характер державного управління забезпеченням соціальної стабільності
Сутність будь-якої форми соціального управління, управління суспільством та суспільним розвитком полягає в його успішності, яка перевищує навіть поняття ефективності. Найбільш успішною формою соціального управління є та, що інтегрує суспільство в цілому. Саме це стає найбільш важливим для розуміння процесу забезпечення суспільної стабільності, якої не може бути поза інтегрованістю, яку можна розуміти з точки зору цілісності системи.
Інтеграція суспільства в цілому, його цілісність, у тому числі й стабільність кожної підсистеми суспільства набуває значущості в якості основної функції державного управління як різновиду соціального управління. Державне управління фактично виникає за умов необхідності інтеграції суспільства в цілому, спрямовуючи свої основні функції на підтримку його цілісності та забезпечення процесу стабільного розвитку всіх підсистем суспільства. В останньому випадку йдеться про такий основний інституціональний механізм інтеграції суспільства, як державна влада, що, в свою чергу, розуміється як інтегративна характеристика державного управління, яке забезпечує цілісність та стабільність процесів суспільного розвитку в цілому та кожної підсистеми суспільства зокрема.
Так, процесна динаміка розвитку економічної та соціальної підсистем суспільства характеризуються наявністю жорсткої ієрархічної взаємообумовленості між основними сферами та напрямами функціонування кожної з підсистем. Специфіка міжсистемної та внутрісистемної взаємодії економічної та соціальної підсистем як проблема стабілізації процесів суспільного розвитку, що розглядається в межах теоретичних парадигм державного управління, як правило, зіштовхується з відсутністю адекватної методологічної бази наукового аналізу складних систем без застосування методів математичного моделювання, що здійснюються на основі формалізації дослідницьких процедур. Зважаючи на ідеально-абстрактний характер останніх в межах державного управління, що намагається орієнтуватися на прогнозування перспектив суспільного розвитку та суспільної стабільності як головної мети державно-управлінської діяльності, ці дослідницькі процедури не завжди прийнятні, оскільки як правило орієнтуються на верифікацію або вже отриманих даних звітного періоду або ж на імовірнісні показники, що не можуть бути верифіковані в більш-менш близькому майбутньому.
Загальна динаміка суспільного розвитку, зумовлена зміною станів стабільності / нестабільності, потребує більш адекватної методології наукового аналізу функціонування таких складних систем, до яких належать економічна та соціальна підсистеми суспільства. В якості такої методології, на наш погляд, доцільно застосовувати основні принципи синергетики, що дозволяє визначити можливості забезпечення суспільної стабільності кожної з підсистем суспільства в процесах міжсистемної взаємодії, створюючи умови для вироблення державної політики в сфері її регулювання.
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
