Проблема простору-часу та класифікація процесів самоорганізації
Простір і час є базовими сутностями, що визначають основні властивості систем та особливості їх взаємовідносин. Як відомо з елементарної фізики [368], простір має властивості однорідності – рівноправність усіх його точок, та ізотропності – рівноправність усіх напрямків. А час має властивість однорідності, тобто всі точки рівноправні, не існує точки відліку, тому будь-яку можна обирати за початкову. Але всі ці властивості змінюються при розгляді соціально-економічного простору.
На сьогодні не існує єдиного підходу до визначення понять простору-часу, зокрема економічного та соціально-економічного. Існування різних підходів до визначення простору-часу пов’язано з розглядом його проблем різними науковими напрямами: синергетикою, регіональною економікою, соціальною економікою, економічною соціологією, просторовим інституціоналізмом, а також з різними науковими школами та динамікою самих понять простору й часу у зв’язку з історичним розвитком людства.
Як зазначає М. Кастельс [175], в останні роки в умовах розгортання інформаційно-телекомунікаційної революції прискорився процес формування глобального співтовариства, в результаті чого сталося подальше стиснення, ущільнення простору, взаємне фізичне зближення найвіддаленіших соціально-економічних агентів. Нові інформаційні технології створюють новий глобальний простір-час, у якому „завдяки можливостям моментальної передачі інформації на будь-які відстані локальне стає всесвітнім, а всесвітнє локальним”.
У суспільстві постіндустріального типу розвитку фактори виробництва стають менш територіально пов’язаними між собою. Інтегруючу функцію виконує соціально-економічний простір.
