Концепція дослідження стійкості структури систем, що самоорганізуються
Аналізуючи проблему забезпечення життездатності економічної системи, необхідно відзначити, що основними властивостями структури, важливими в цьому аспекті, є її стабільність до впливів зовнішнього середовища і внутрішніх збурень, які виникають у результаті зміни властивостей елементів і зв'язків структури системи.
Одна з перших спроб дослідження стійкості складних систем належить російським вченим А. Кочкарову і Г. Малинецькому [202; 203], але вони розглядали порівняно прості структури – дерева.
У структурі економічних систем передбачається наявність зворотних зв'язків, а це спричинює відхилення моделі структури від деревоподібності. Розглядати як модель структури граф-дерево неперспективно, тому що така модель повністю не описує процес структурного руйнування систем в економічних системах. Крім того, А. Кочкаровим і Г. Малинецьким не встановили зв'язок між часом структурного руйнування й типом структури системи при переході її в критичний стан.
Економічні системи функціонують у складному, часто агресивному зовнішньому середовищі, що впливає як на всю систему, так і на її окремі елементи. Активність елементів економічних систем зумовлює внутрішні збурення, що також впливають на систему, тому деякі елементи економічних систем можуть «виходити з ладу». Необхідно знати, які зміни в структурі системи можуть погіршити або поліпшити її функціонування.
Питання стійкості та гнучкості структур виробничо-економічних систем розглянуто в праці [265]. Під структурою системи науковці О. Полякова й О. Мілов розуміють динамічний об’єкт, що має властивість адаптивності до різноманітності зовнішнього середовища. Для моделювання структури вони також використовують теорію графів і визначають такі джерела складності, які виникають при використанні поняття стійкості:
– визначення єдиної функції, що характеризує всі вершини структури;
– визначення інтенсивності впливу одних структур на інші;
– врахування можливості зміни складу вершин графа структури.
Але до визначення стійкості виробничо-економічних систем застосовується технологічний підхід, що враховує лише параметри вершин, які відповідають ресурсам або обладнанню, та зовнішні впливи. При цьому зовсім не враховується активність елементів, якими є люди – учасники виробництва, а також внутрішні зв’язки між елементами системи.
