Сучасне покоління живе в епоху підвищення ролі особистості як творця соціального світу і творця самої себе. Прагнення людини бути активно залученою до своєї історичної та особистісної долі, самореалізації обумовлене не тільки ускладненням світу та особливим підвищенням його динамізму, а й зростаючим рівнем потреб самої людини, яка піднялася на якісно новий рівень свого соціокультурного розвитку порівняно с попередніми поколіннями. Це зумовлює виникнення проблеми такого реформування системи освіти, за якого вона „була б спроможна забезпечити виховання в індивідів високих особистісних якостей, основні з-поміж яких – психологічна та організаційна готовність до орієнтації на власні сили у виконанні життєвих завдань, високий рівень мотивації до досягнення життєвого успіху, здібність до узагальнення, оновлення та раціонального використання життєвої енергії” [92, с.3].
Вище було розглянуто сутність соціалізації. Однією з її моделей, яка набуває в сучасних умовах особливого значення, виступає економічна соціалізація. Її стрижень – розвиток життєдіяльності и поведінки молодого покоління в умовах ринку і мінливої економічної ситуації, характерної для сучасної України. Тобто, актуалізується дослідження економічної соціалізації в умовах ринкових відносин.
Особливе значення цієї проблеми, необхідність її всебічного розгляду обумовлені кількома моментами. До таких, по-перше, належить необхідність вирішення завдань, які виникають у зв’язку з трансформацією суспільства, зокрема тих, які пов’язані з адаптацією людини до нових умов її залучення до соціально-економічної діяльності. По-друге, ці проблеми зумовлені тим, що таке залучення відбувається різними способами, залежно від того, до якої групи належить індивід (вікової, статевої, професійної, національної тощо).
По-третє, в умовах швидких змін для деяких груп стає необхідною ресоціалізація, тобто вторинне входження індивіда в економічне середовище. Сьогодні також виявляється непідготовленість багатьох молодих людей жити в ситуації швидких змін. Одні з них прагнуть повернення минулих традицій, які характеризуються економічним інфантилізмом; інші невірно оцінюють свободу ринкових відносин, підвищену реальність прояву індивідуалізму, що створює передумови для девальвації поведінки. Ця ситуація висуває нові вимоги до системи освіти, а відтак – і до педагогічної теорії й практики.
