Формування нових ринкових відносин в Україні супроводжувалося відмовою від планової економіки, появою нових економічних доктрин про ефект саморегуляції ринку. Вважалося, що нові економічні відносини самі створять оптимальну структуру економіки країни, спрямують фінансові потоки до найефективніших її галузей. Однак цього не відбулося, і однією з причин такого стану, на думку багатьох економістів, є повна відсутність будь-яких стратегій, у тому числі дієвих механізмів планування.
Сформована до сьогоднішнього моменту практика державного планування (як було показано раніше) не тільки не забезпечує обґрунтоване прийняття рішень щодо досягнення стратегічних цілей розвитку підприємництва, але й не припускає науково обґрунтованої процедури підтримки прийняття рішень. На сьогоднішній день регламентація прийняття рішень щодо планування заходів програм підтримки підприємництва підмінена формалізацією документообігу процедур планування.
Таким чином, для підвищення ефективності державного управління розвитком підприємницького сектору, необхідно відновити систему науково обгрунтованого планування розвитку економічних процесів.
Протягом декількох десятиліть теорія планування і прогнозування бурхливо розвивалася, внаслідок чого виникли різні способи і методи: специфічні або універсальні. До останніх відноситься методологія програмно-цільового планування, яка зарекомендувала як одина з найточніших і надійніших. Вона широко застосовувалась у СРСР, да й сьогодні широко застосовується у промислово-розвинутих країнах на всіх рівнях планування та управління.
У сучасній економічній літературі під програмно-цільовим управлінням розуміється система заходів, які необхідно здійснити, дій, проведення яких покликано забезпечити досягнення єдиної, заздалегідь поставленої мети . Програма в самому загальному змісті слова означає сукупність намічених, підлягаючих послідовному виконанню дій, операцій, процедур, пов'язаних спільністю проблеми, що необхідно розв’язати, а також інформації про ці дії.
