Інтерпретація поняття «інвестиції» в економічних теоріях різних наукових шкіл
Термін «інвестиції» походить від латинського «investio», що означає «одягати», «вкладати», а дослівно з англійської мови (investment) і німецької (investition) – капітальні вкладення або інвестиції. Багатоманітність визначень відображає об'єктивну складність і багатомірність тлумачень та пояснень цього економічного поняття, що свідчить про те, що за ним і похідними від нього стоїть чимало значень та змістовних висловлювань.
В епоху феодалізму інвеститурою називали введення васала у володіння феодом. Цим же словом позначалося призначення єпископів, що одержували при цьому в управління церковні землі з їх населенням і право суду над ним. Інвеститура давала можливість інвеститорові не тільки приєднувати до себе нові території для отримання доступу до їх ресурсів, а й брати участь в управлінні цими територіями через ставлеників з метою насадження своєї ідеології. Остання, з одного боку, виправдовувала інтенсивну експлуатацію територій і дозволяла збільшувати оотримуваний з цих територій дохід, а з іншого боку, виступала як розвиваючий фактор [363, с.314-315]. З часом поняття «інвестиції» поповнилося рядом нових значень і стало вживатися в різних сферах діяльності, а одне зі значень (довгострокове вкладення капіталу в будь-яке підприємство) унаслідок масовості стало загальновживаним. Саме з таким значенням (уже як з основним) це слово і з'явилося в нашій мові, визначаючи зміст і значення інших спільнокореневих слів.
Перші погляди на сутність інвестицій, стимулювання інвестиційного процесу відображені у працях меркантилістів ХV-ХVII ст., зокрема Т. Мена, Ж. Кольбера й інших. Вони дотримувалися принципів, що джерелом багатства та інвестицій є торговий капітал, який формується завдяки успішно проведеним зовнішньоторговельним операціям, своїми новаторськими ідеями сприяли цілеспрямованим державним капіталовкладенням у мануфактурне виробництво, допоміжні галузі, в науку та освіту, у розвиток промислової і торговельної інфраструктури.
У подальшому французькі економісти другої половини XVII ст. – початку ХVIIІ ст., фізіократи Франсуа Кене, Жан Тюрго й інші, розвивали свої ідеї, в основі яких було бачення землі як єдиного джерела багатства. Ф. Кене формулює поняття «інвестиції» як суму початкових авансів або капітальних вкладень з метою одержання доходів, розглядає інвестиції як необхідні для виробництва витрати, що визначають вартість товарів. Учений належну увагу приділяв правильності авансування капіталу у сферу сільськогосподарського виробництва, що зробило його першим дослідником питань раціональності здійснення інвестицій в аграрний сектор. Таке твердження цілком справедливе, адже саме в аграрній сфері виробляються товари першої необхідності – продукти харчування людей, а також сировина для підприємств харчової, переробної промисловості й не тільки.
