Методичні особливості формування інвестиційної стратегії економічного розвитку аграрних підприємств
Ринкова економіка і сучасний науково-технологічний прогрес в усіх сфе¬рах виробничої та невиробничої діяльності суспільства докорінно змінюють соціальні, економічні, техніко-технологічні, організаційні та екологічні умови цього процесу і визначають зрештою стабільність, конкурен¬тоспроможність та ефективність аграрних підприємств, життєвий рівень на¬селення країни, його соціальне й духовне обличчя. Водночас глобалізаційні процеси, що прискорюють темпи науково-технологічного та іннова¬ційного прогресу і розширюють масштаби використання його результатів, як і формування загальносвітового конкурентного середовища, функціонування транснаціональних компаній та корпорацій, також справляють дедалі зроста¬ючий вплив на стан, структуру й ефективність національного господарства, окремих його галузей та підприємств, у тому числі аграрних.
Досягнення світового рівня економічного розвитку України вимагає прискорення темпів зростання сільськогосподарського виробницт¬ва. Однак сучасний по¬мірно-еволюційний шлях інвестиційного розвит¬ку аграрних підприємств держави не спроможний забезпечити її стабільний стан на світовому ринку, що в умо¬вах глобалізації економічних процесів набуває стратегічного значення. Це зумовлює необхід¬ність пошуку засобів стимулювання інвестицій¬ної діяльності, спрямованої на зміцнення еко-номіки аграрного сектора, забезпечення стрімкого економічного розвитку його підприємств.
Уперше на цю проблему звернув ува¬гу А. Сміт, пізніше А. Маршалл, які виділи¬ли два види відносин між суб'єктами господа¬рювання, перший – на основі ринкових механізмів, дру¬гий – на базі натурального обміну. Наприкін¬ці XIX ст. на проблему розвитку сільського господарства звертав увагу І. Тюнен, який виявив залежність спеціалізації регі¬онів від факторів простору, що впливають на витрати виробництва, розміри прибутку, інвес¬тиційну діяльність та розробив схему розмі¬щення сільськогосподарського виробництва по поясах залежно від транспортних витрат, родю¬чості ґрунту та витрат виробництва. На по¬чатку XX ст. М. Вебер звертав увагу на розви¬ток інвестиційної діяльності в сільському господарстві різних регіонів та сформулював два важливих принципи інвестиційного розвитку: на основі макроекономічного підходу можна побудувати методологічну схему вибору опти¬мального рішення про розміщення окремих під¬приємств; тип витрат окремого підприємства є го-ловним критерієм його розміщення і розвитку.
Пізніше на розв'язання цієї проблеми спря¬мовували свої дослідження Енглендер, Е. Гувер, Предьоль, Палангер. «Уточнену техніку» статистичного аналізу приватних взаємозалежностей в окремих регіонах розробив В. Леонтьев. І. Ізард зосереджував увагу на вив¬ченні мультиплікатора розповсюдження ім¬пульсів, що дає змогу виявити вплив розвитку одного сектора в певному районі на інші сек¬тори та територіальні одиниці будь-якого сту¬пеня. Одним із головних чинників передачі ім¬пульсів Ізард вважав інвестиційну діяльність. Автор теорії поляризованого розвитку Г. Мюндаль, аналізуючи проблему розвинених і слаборозвинених регіонів, установив, що внаслідок переміщення робочої сили і капіталу з менш розвинутих регіонів у більш розвинуті, слаборозвинуті швидко втрачають інвестицій¬ну привабливість. На його думку, у розви¬нених районах дифузія інновацій здійснюється у різних напрямках горизонтальних міжрегіо¬нальних зв'язків. Цим процесам сприяють ве¬ликі корпорації, що мають регіональні філії, завдяки яким інновації поширюються від цент¬ру до периферії. За концепцією «полюсів зростанням», в осно¬ву якої покладено положення про нерівно¬мірність і поляризований розвиток територій, Ф. Перру виокремлював центр генерації та пе¬редачі інновацій від одного сектора економіки до іншого.
