Сучасні тенденції розвитку аграрних підприємств України та Луганського регіону
При формуванні стратегії оздоровлення та складання плану санації аграрних підприємств важливе значення має інформаційне забезпечення щодо основних тенденцій фінансово-економічного стану, умов діяльності, специфіки та особливостей галузі регіону та в Україні в цілому.
Сільське господарство, одиниця валової продукції якого створює умови для виробництва більш десяти її одиниць в інших галузях економіки країни, відмітив академік НААН Саблук П.Т., займає одне з провідних місць в економіці України [103, с. 6]. Дана галузь забезпечує зайнятість 4 млн. осіб сільського населення, сприяє створенню робочих місць у пов’язаних з нею сферах виробництва, сприяє розвитку сільських територій, захищає суспільство від негативних наслідків надмірної урбанізації, тому її розвиток визнано пріоритетним [103, с. 6].
З переходом економіки на ринкову основу сільське господарство, як галузь із сезонним виробництвом та уповільненим оборотом капіталу, поставлено в гірші умови порівняно з іншими галузями, про це свідчить наростаючий індекс зростання цін на продукцію сільського господарства за 1991 – 2007 рр., який був у 7 разів нижчий порівняно з промисловими товарами [103, с. 6].
Через різке зростання цін на промислову продукцію з 1991 року практично припинилося відновлення машинно-тракторного парку і надходження сільськогосподарської техніки, обладнання ферм, запасних частин, мінеральних добрив, засобів захисту рослин і тварин.
Під впливом такої загальноекономічної ситуації рівень виробництва основних продуктів сільського господарства до 1999 року стійко знижувався.
У наслідок системної кризи обсяги виробництва валової продукції сільського господарства у 1999 році становили лише 48,7 % від рівня 1990 року [145, с. 115]. В середньому за 2001 – 2003 рр. частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті країни складала 12,6 %, у вартості основних засобів – 9,3 %, в обсягу експорту – 11,8 %, але потенційні можливості сільського господарства, які ще зовсім недавно були реальністю, значно вищі. У 1990 році частка сільського господарства у ВВП становила 24,4 % [5, с. 6].
Наслідком кризи розвитку сільських територій та сільського господарства стали відсутні мотивації до праці, безробіття, бідність та трудова міграція, занепад соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та відмирання сіл, середньорічна зарплата в сільському господарстві у 2007 році була в 1,9 разів нижча, ніж в середньому по економіці країни і у 2,2 - ніж у галузях промисловості [103, с 7].
