Парадигма розвитку європейського права у контексті правотворчої діяльності Ради Європи та Європейського Союзу
Парадигма розвитку європейського права визначається економічними, політичними та соціальними чинниками, які формуються у інтегративному руслі через діяльність міжнародних міждержавних організацій, серед яких чільне місце посідають Рада Європи та Європейський Союз.
Зазначені міжнародні регіональні інтеграційні об’єднання виникли у повоєнній Європі з метою сприяння її відбудові та розвитку. Основою інтеграційних процесів у той час була усвідомлена потреба європейського суспільства у спільному забезпеченні стабільного миру на ґрунті вистражданих морально-політичних цінностей і розвитку економіки. Процес інтернаціоналізації економічної, а на її основі також і інших сторін життя суспільства, призвів до збільшення кола питань, які можливо було успішно вирішити лише на багатосторонній основі - у рамках міжнародних організацій [76, С. 135]. Визнання населенням Європи таких загальнолюдських ідеалів як свобода, демократія, права людини та верховенство права було закріплене політичними та правовими рішеннями на міжнародному регіональному та внутрішньодержавному рівнях.
Прагнення європейців спільно побудувати об’єднану Європу на новому фундаменті відобразилося у Лондонському договорі 1949 р., яким схвалено Статут Ради Європи [144, С. 11], а також у Римському договорі 1957 р. [354], що заклав основу для Європейського економічного співтовариства та його положення є невід’ємною складовою Договору про Європейський Союз 1992 р. [213] зі змінами, внесеними Лісабонським договором 2007 р. [355].
Зокрема, у Преамбулі Статуту РЄ зазначено, що «інтереси збереження та подальшого втілення в життя цих ідеалів, а також сприяння економічному та соціальному прогресу потребують більш тісного єднання між всіма європейськими країнами, які сповнені одними й тими ж ідеалами», й саме «для задоволення цієї вимоги і здійснення виявлених їхніми народами сподівань <...> необхідно створити організацію, яка об’єднає європейські держави в більш тісний союз».
Договір про ЄС в попередній і в оновленій редакції наголошує на історичній вазі інтеграції на основі узгоджених і солідарних відносин між державами–членами та їх народами, що регулюються спільно виробленим правом, базованим на міжнародно-правових принципах. Економічна, соціальна і територіальна інтеграція проголошується засобом подолання поділу європейського регіону та забезпечення всебічного захисту громадян ЄС у всьому світі, у т.ч. через запровадження єдиної європейської валюти, створення «внутрішнього ринку», спільної безпеки та оборони.
